Коли ми згадуємо Руїну — цей найкривавіший і найзаплутаніший період нашої історії — перед очима постає суцільний хаос. Але серед цього згарища були постаті, які грали у велику політичну шахівницю з холодним розрахунком. Сьогодні поговоримо про людину, яка змогла затриматися на козацькому олімпі аж на 15 років, об’єднати (хоч і ненадовго) два береги Дніпра, але закінчити життя в далекому сибірському Тобольську. Знайомтеся — Іван Самойлович.
Самойлович не народився в магнатських палатах. Він був сином священника з Житомирщини (звідси й зачепилося до нього козацьке прізвисько «Попович»). Але хлопець мав величезну перевагу над багатьма тогочасними рубаками — він здобув розкішну освіту в Києво-Могилянській колегії. Військову кар'єру він починав без шаленого брязкання зброєю — звичайним сотенним писарем. Але гострий розум, знання законів та вміння вести документацію швидко підняли його вгору: сотник, наказний полковник, і зрештою — Генеральний суддя за гетьмана Дем’яна Многогрішного.
Історія Самойловича — це не про біле пальто. У 1672 році він стає одним із головних архітекторів таємної змови проти свого ж патрона, гетьмана Многогрішного. Заручившись підтримкою московських стрільців, опозиційна старшина скидає Дем’яна, а на раді в Козачій Діброві новим гетьманом обирають Самойловича. Ціна булави була високою — підписання Конотопських статей, які відчутно обрізали автономію Гетьманщини. Зокрема, гетьману заборонялося вести самостійну зовнішню політику. Проте Самойлович прийняв ці правила гри, щоб реалізувати власні масштабні плани.
Попри московський протекторат, Самойлович мав чітку державну візію. Його головна фікс-ідея — соборність. Він не хотів ділити Україну. Він розгортає запеклу боротьбу проти правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Після кількох жорстоких військових кампаній та знаменитих Чигиринських походів (1677–1678 роки), де козаки Самойловича разом із союзниками стримали величезну османську навалу, Дорошенко зрештою здає булаву. Іван Самойлович тріумфально проголошує себе Гетьманом обох берегів Дніпра. Ба більше, «Попович» почав будувати в Україні... справжню спадкову монархію! На всі ключові полковничі та старшинські посади він системно призначав своїх синів (Семена, Григорія, Якова) та близьких родичів. Формувався могутній клан Самойловичів, який тримав у кулаці всю країну.
Але в козацькій державі абсолютна влада одного клану завжди породжує глухе невдоволення іншої старшини. Самойлович занадто високо злетів і став поводитися як самовладний правитель, що дратувало і козацьку верхівку, і москву. Фатальним для гетьмана став 1687 рік — перший Кримський похід проти татар, очолюваний московським князем Василем Голіциним. Похід повністю провалився: татари випалили степ, військо страждало від голоду, спраги та хвороб. Голіцину вирішально потрібен був цап-відбувайло, щоб виправдатися перед царівною Софією. Незадоволена старшина (серед якої, до речі, активно діяв і майбутній гетьман Іван Мазепа) написала донос, звинувативши Самойловича у таємних зносинах з кримським ханом та навмисному підпалі степу. Ніхто не став розбиратися. Самойловича позбавили булави, заарештували, відібрали колосальне майно і заслали до Тобольська, де за три роки, у 1690-му, серце колишнього володаря обох берегів Дніпра зупинилося.
Який висновок можемо зробити? Іван Самойлович був складною, прагматичною і жорсткою фігурою. Він умів маневрувати в геополітичному пеклі XVII століття, будував сильну вертикаль і прагнув єдності українських земель. Але Батуринський переворот, яким він колись прийшов до влади, повернувся до нього бумерангом через 15 років. Козацька старшина не прощала гордині, а імперія ніколи не тримала слова перед тими, хто допомагав їй нищити чужу автономію.
Історії українських козаків
