На Запорозькій Січі кошовий отаман був людиною, до якої сходилося дуже багато справ. Він очолював Кіш, керував військом, представляв Запорожжя у відносинах з іншими державами, стежив за порядком і виконував судові функції. Але називати його просто «козацьким царем» було б неправильно. Над кошовим залишалася Військова рада, а сам він залежав від волі товариства. Саме тому влада кошового була сильною, але не довічною і не спадковою.
Посада кошового отамана сформувалася в Запорозькому Війську в XVI–XVIII століттях. Іноді в ранніші часи запорозьких керівників називали гетьманами, через що в історичних джерелах можна зустріти різні назви. Остафія Дашкевича справді вважають одним із перших організаторів козацького війська, а деякі історики називають його першим кошовим отаманом. Однак це твердження не є беззаперечним: посада кошового в тому вигляді, в якому вона відома за документами XVIII століття, сформувалася пізніше. Тому називати Дашкевича без застережень «першим кошовим» було б надто категорично.
У мирний час кошовому доводилося займатися не лише військовими справами. Він головував на старшинських радах, скликав Військову раду, підтримував дипломатичні контакти, розпоряджався військовими ресурсами, контролював розподіл угідь і брав участь у вирішенні суперечок. Запорожжя мало власне господарство, торгівлю, промисли та систему зборів, тому діяльність кошового стосувалася і цілком земних речей — землі, пасовищ, рибних місць, перевезень, торгівлі та мита.
Під час війни ситуація змінювалася. Кошовий ставав фактичним головнокомандувачем і отримував значно ширші повноваження. Але навіть тоді його влада не означала, що він міг робити все, що заманеться. Для важливих рішень існувала Військова рада, а запорожці мали звичай відкрито висловлювати своє невдоволення старшині.
Кошовий не працював один. Поруч із ним стояла військова старшина — військовий суддя, писар, осавул та інші урядовці. Вони виконували окремі функції управління, а в паланках діяла місцева старшина. Якщо кошовий залишав Січ, його міг замінити наказний отаман. Тобто навіть найвища посада була частиною цілої системи управління, а не особистою владою однієї людини.
Особливо цікаво виглядали вибори. Кошового обирала загальна військова рада. За традицією, вибори відбувалися 1 січня. Обраний отаман формально отримував владу лише на один рік, хоча найавторитетніших людей могли обирати знову і знову. Саме тому тривале кошівство не означало, що людину одного разу призначили на десять чи п'ятнадцять років. Її авторитет підтверджували новими виборами.
Добре це видно на прикладі Івана Сірка. У 1663 році він уперше став кошовим отаманом Війська Запорозького Низового. Після цього його ще багато разів обирали на цю посаду. Центральний державний історичний архів України зазначає, що за різними підрахунками Сірка обирали кошовим від 8 до 20 разів.
Петро Калнишевський був останнім кошовим отаманом Запорозької Січі. У 1762 році його вперше обрали на цю посаду, але того ж року усунули. 1 січня 1765 року запорожці знову обрали його кошовим, причому це відбулося всупереч волі російської влади. Після цього Калнишевський залишався кошовим до ліквідації Січі в 1775 році.
У цей період добре видно, що кошовий був не просто військовим начальником. Калнишевський вів переговори, їздив із запорозькими депутаціями до Петербурга, порушував питання земель Запорожжя і представляв інтереси Війська Запорозького перед російським урядом. Під час російсько-турецької війни 1768–1774 років він очолював запорожців у походах, зокрема в районі Очакова та Кінбурна, а також займався організацією розвідки в Криму.
І тут добре видно різницю між кошовим і монархом. Калнишевський міг бути найвпливовішою людиною на Січі, але він не міг передати свою посаду синові, залишити її у спадок чи оголосити себе довічним правителем. Його влада існувала доти, доки її визнавало Військо.
Останній раз ця система запрацювала вже в драматичних обставинах. У червні 1775 року російські війська під командуванням генерала Петра Текелі оточили Нову Січ. Калнишевський і частина старшини, розуміючи величезну перевагу противника, переконували запорожців не чинити збройного опору. Січ була зайнята без великої битви. 3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест про ліквідацію Запорозької Січі. Калнишевського заарештували й довічно заслали до Соловецького монастиря.
На виділеному фрагменті зображено відому діораму «Військова рада на Січі», автором якої є художник Микола Овечкін. Цей витвір мистецтва створений у 1987 році й зберігається в Музеї історії запорозького козацтва на острові Хортиця. Вона наочно демонструє козацькі традиції прямої демократії
