Один з великих ризиків, які я, здається, оминула - це той, що я не стала радянською людиною за типом мислення. Совок розвалився - а совковий тип мислення зберігається досі, навіть у молодих людей, які при тому совку й не жили. Я, звісно, суб'єктивна - для мене це справжня суміш з меншовартості, "мєстєчковості", дріб'язковості, переплетена з впертою позицією "нам так зручно", або "ми тут так завжди робили, і нічого нам тут нав'язувати..."
Це і про рублі (коли гривні), і про російське різдво, і про ковбасу по 2.20.
В часи ДО Майдана від молодих совків-подруг я чула про стабільність, якої в Україні немає - а на росії є. Їх совки-батьки цьому навчили, а совки-діти не зуміли віднайти в собі здатність виробити власне до цього ставлення.
Впертість - чудова якість. Коли ти знаєш, що направлена вона на подолання хибних бар'єрів, які заважають тобі розвиватися. Впертість в тому, щоб залишатится совком - це завжди про стагнацію.
Для мене зі шкільних часів було насолодою говорити вголос англійською. Я просто обожнюю (вибачаюсь за самовихваляння) як я звучу англійською. Колись це було несвідомо пов'язано з підлітковим бажанням відокремити себе від постсовкової сірості. Випростовуючись з пострадянського болота, зі зросійщеного середовища, я винайшла для себе насолоду звучати українською. Бо українська сьогодні - це свідоме бажання НЕсовка відокремити себе від бруду та безперспективності, які уособлює собою РФ та її щупальця.
Совок - це "я маленька людина", який заповз сюди, до нас, та оселився в наших мізках. "Звичайні люди" - ще одне хибне поняття, бо називаючи себе так, ми наче притискаємо себе зверху цеглиною. Воно, молоде й зелене, росте з-під асфальту, а його цеглиною, щоб не росло. Щоб думало, що воно не може, бо воно "звичайна людина". Одним словом - совок.
Совки можуть жити яскравим життям - але ніколи повноцінним, бо не знають, що це таке.
Вони скажуть: нам було дуже складно. Ми нічого не вирішували.
Але ж це своєрідна зона комфорту. Нехай куцого, сірого, дрібного, недолугого - але ж комфорту. Вириватись - так, це часто через шалену працю, кров, через ризик, шалену напругу. Сьогодні вириваємось через смерть. І як в таких умовах, коли тисячі полегли на полі бою, залишатися настільки несміливими, щоб не вирватись нарешті?
Найкращий час перестати бути совком був багато років тому. Ще один - зараз. А тут, на вершині, коли себе звідти вирвав, відкривається зовсім інший погляд і на своє життя, і на життя своєї країни, і на власні помилки. Він точно того вартий.
