При високому градусі суперечки, більшість аргументів були ввічливими та адекватними. На жаль, не всі - а деякі змусили зрозуміти, що є в цьому питання одна деталь, якої багато хто не враховує.
Чим гірше ти володієш мовою взагалі (навіть не конкретною, а будь-якою), тим легше для тебе переходити та перемикатися. Чим краще - тим складніше. І є неуникне підводне каміння, про яке нижче.
АПД. Уточнюю попередній абзац, бо явно не всі зрозуміли. Мова йде про те, що якщо ти думаєш простим текстом і відтінки слів для тебе неважливі - тобі легше перемикатися на такий саме простий текст. "Я хочу їсти" легше перекласти на будь-яку мову, ніж "Я волів би повечеряти" зі збереженням нюансів та інтонацій.
Легко перемикатись між мовами, коли в тебе що там, що там словниковий запас на півтори тисячі слів. Я, до речі, часто бачу таких людей в мовних суперечках - що українська, що російська в них гірша за мою англійську, але вони дуже активні. Бо не розуміють, в чому проблема.
Значно очевидніша проблема для тих, в кого або словник величенький, або професія так чи інакше прямо пов'язана з текстами.
Зокрема, деякі речі принципово неможливі або прагматично малореальні.
Я на цій думці себе спіймав в смішній ситуації. На днях побратим сказав мені, що на сніданок в нас омлет. Я не люблю наш омлет, тому його вигляд підняв з глибин моєї підсвідомості цитату "ты не солгал, аптекарь".
Хто не пізнає - це "Ромео і Джульєта" в перекладі Пастернака. Передостанні слова Ромео, коли той випив йаду. В мене воно інколи вспливає в голові, коли збуваються не дуже симпатичні мені прогнози.
Так сталося, що в дитинстві я книжки читав. Та блін, більшість з нас в дитинстві їх читало.
Але якщо мова про моє покоління - ми зазвичай читали класику російською. Шекспіра в перекладі Пастернака (Нет повести печальнее на свете, чем повесть о Ромео и Джульетте), Екзюпері в перекладі Галь (Ты всегда в ответе за тех, кого приручил), Кіплінга в перекладі Дарузес (Мы с тобой одной крови, ты и я), Керола в перекладі Демурової (Синяя Гусеница томно курила кальян) та "Казки матінки Гуски" в перекладі Маршака (Три мудреца в одном тазу пустились по морю в грозу). Ну от так склалося. Не впевнений, що все те, що я прочитав в дитинстві, взагалі було на той час перекладено українською - щодо Трьох мушкетерів, наприклад, маю сумніви. АПД. Пишуть, що були, але я реально не бачив до нульових.
Це якщо відносно класичну літературу. З жанровою все ще гірше. Ті ж "Хроники Амбера/Эмбера/Янтаря/Янтарного королевства" я читав вже не пригадую в скількох перекладах. Всі російські, всі жахливі, окрім радянського ще перекладу перших двох книг. Про російські переклади Толкіна взагалі легенди ходять - "Цирдан Церабел просив передати перекладачу, що він цезел". Але перший переклад "Володаря" українською з'явився, якщо мені пам'ять не зраджує, лише у 2002.
Це означає, що якщо в мого покоління почнуть в головах спливати цитати з прочитаного в дитинстві - вони почнуть спливати російською, навіть посеред української мови. Вже кілька разів об це перечепився, причому в першу чергу - в цитатах з Біблії. Так, він, Синодальний переклад.
Можна, звісно, встати в позу "перечитати все, що пам'ятаєш, українською", питань нема. Але тут виникає ще низка проблем. По-перше, заколебешся. Другая проблема якраз яскраво проглядається на тлі Біблії та Шекспіра - якщо серед купи російських перекладів є Базовий Усталений, то серед купи українських такого станом на зараз просто нема. Дасть небо, ще випрацюється, але поки так. Ну й третя - тих же англомовних класиків вже логічніше буде в моєму-то віці перечитати англійською.
Тому, імхо, можна декларативно відмовитись від мови - але якщо вона довго була твоїм інструментом пізнання світу, фактично вона, так чи інакше, буде час від часу казати тобі "привіт" так само, як і усе, що колись з тобою відбувалося. Ставитися до цього можна по-різному, але слід усвідомлювати - і щодо себе, і щодо інших.
