«Ворота Міндіча» в Україні – це також банківський скандал
Коли Національне антикорупційне бюро (НАБУ) оприлюднило записи операції «Мідас» у листопаді цього року, більшість заголовків зосереджувалися на «золотих унітазах», прізвиськах підозрюваних та політичному землетрусі в Києві. За даними слідства, група пов’язаних осіб організувала схему відкатів від контрактів державного «Енергоатома», вимагаючи 10-15 відсотків «данини» з постачальників та відмиваючи приблизно 100 мільйонів доларів через київський «бек-офіс».
Ймовірним замовником є бізнесмен Тимур Міндіч — давній партнер Володимира Зеленського та співзасновник «Кварталу 95», який покинув Україну за кілька годин до початку обшуків. Масла у вогонь підлило звільнення давнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака, який фігурував у записах НАБУ під прізвиськом «Алі-Баба».
Міжнародні ЗМІ вже охрестили «Ворота Міндіча» найважливішим корупційним скандалом повномасштабної війни, який може підірвати підтримку Заходу, якщо його не розслідувати ретельно та прозоро.
Але за всією цією драмою криється тихіша, більш технократична історія: машина для відмивання грошей на 100 мільйонів доларів працювала понад рік, не викликаючи жодної тривоги в банківській системі України. Йдеться не лише про Енергоатом. Це історія про фінансовий моніторинг, Національний банк України та довіру до всієї антикорупційної архітектури держави воєнного часу.
Саме це фінансова журналістка Олена Лисенко та економіст і колишній банкір Борис Кушнірук обговорюють з різних точок зору у своїх постах та трилогії гострих колонок. Разом вони ставлять незручні запитання голові НБУ Андрію Пишному та його заступнику Дмитру Олійнику — запитання, які західні партнери України більше не можуть вдавати, що не чують.
Операція «Мідас» та собака, який не гавкав
За даними НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, операція «Мідас» викрила високопоставлену злочинну організацію, яка «зачепилася» за «Енергоатом» та систематично викрадала мільйони доларів через відкати у воєнний час. Слідчі говорять про майже тисячу годин прихованих записів, десятки обшуків та схему відмивання приблизно 100 мільйонів доларів. Крім того, 4 мільйони доларів було вилучено безпосередньо готівкою.
Політичні наслідки вже відчутні. Міністр енергетики та інші високопосадовці були змушені подати заяву про відставку; президент Зеленський позбавив Міндіча громадянства та оголосив про масштабну перевірку державних підприємств. Західні ЗМІ попереджають, що скандал може підірвати довіру громадськості всередині країни та дати підштовхування противникам допомоги Україні в ЄС та США.
Однак під час нещодавніх парламентських слухань пролунала ще одна, набагато тихіша заява. Голова Державної служби фінансового моніторингу Філіп Пронін повідомив депутатів, що жоден банк в Україні не подав до його служби повідомлення про підозрілі операції, пов'язані з особами, які зараз фігурують у справі "Енергоатому". Фінансовий моніторинг зафіксував лише поодинокі "порогові" операції, але нічого, що відповідало б масштабу того, що зараз лежить в основі звинувачень.
Дмитро Олійник, заступник голови НБУ
Дмитро Олійник, заступник голови НБУ
Тим часом заступник голови НБУ Дмитро Олійник заявив депутатам, що НБУ нібито не знає, звідки в Україні надійшли долари, фігуруючі в операції «Мідас», зокрема готівка, вилучена НАБУ, і рекомендував депутатам звернутися до Федеральної резервної системи США, що деякі парламентарі сприйняли як завуальоване глузування.
Іншими словами: через банківську систему пройшло 100 мільйонів доларів, а інструменти, призначені для їх виявлення, мовчали.
Ситуацію ще більше ускладнює той факт, що українські журналісти раніше згадували самого Проніна в розслідуваннях щодо можливих зловживань під час роботи головою Полтавської обласної державної адміністрації, зокрема під час будівництва фортифікаційних споруд. Він все заперечує, але картина невтішна: людина, яка пояснює, чому система фінансового моніторингу «не помітила» Мідаса, сама перебуває під інформаційним тиском через підозри у корупційних ризиках.
«Не чіпайте наших людей»: що каже Лисенко
Саме на цю прогалину спрямований пост Олени Лисенко — однієї з найвідоміших фінансових журналісток України.
Перефразуючи її головну думку: якщо Державна служба фінансового моніторингу справді не отримувала жодних повідомлень про підозрілу активність щодо фігур Міндічгейта, можливі лише два сценарії. Або українські банки повністю не дотримувалися вимог щодо дотримання законодавства та боротьби з відмиванням грошей, або хтось на певному рівні гарантував, що конкретні клієнти ніколи не будуть визнані підозрілими, незалежно від того, скільки грошей пройшло через їхні рахунки.
Лисенко описує те, що, за її словами, є поширеною неформальною практикою: телефонні дзвінки з Національного банку до комерційних банків із проханням «піти назустріч нашим людям». За її словами, деякі високопосадовці НБУ можуть непомітно сигналізувати, які клієнти з політичними зв’язками повинні бути «недоторканними» для ретельного фінансового моніторингу: не блокувати рахунки, не «доносити» до Служби фінансового моніторингу.
Водночас, наголошує Лисенко, для пересічних українців системи фінансового моніторингу безжально блокують картки за підробіток у кілька сотень доларів або спроби зняти гроші з невеликої пенсії.
Її висновок різкий: фінансовий моніторинг в Україні агресивно працює проти «малих людей», але сліпне, коли йдеться про справді можновладців.
Якщо вона має рацію, то суть «Міндіч-гейту» полягає не лише в тому, що корупція існувала. Річ у тім, що інституції, покликані виявляти її, могли бути вибірково «нейтралізовані».
Дубайський слід: Заступник голови НБУ під пильною увагою
Саме тут у історію вступає Борис Кушнірук. У серії колонок для інформаційного агентства УНІАН економіст і колишній банкір переводить увагу на Дмитра Олійника, заступника голови НБУ та колишнього топ-менеджера державного Ощадбанку.
У своїй першій роботі Кушнірук реконструює те, що він називає «дубайським слідом» родини Олійник. Серед іншого, він звертає увагу на:
Елітні апартаменти в житловому комплексі Zenith Tower у Дубаї, які, згідно з оголошенням про оренду, здає в оренду особа, яку він ідентифікує як колишню дружину Олійника;
Дозволи на проживання в ОАЕ та різке збільшення доходів тієї ж колишньої дружини, що, на його думку, важко узгодити з фактичною професійною кар'єрою та ринковими зарплатами;
Lexus NX 350h, придбаний в Україні після офіційного розлучення, попри те, що колишня дружина нібито постійно проживає за кордоном, та орендована квартира у Відні, де вона живе з їхнім сином.
Кушнірук не стверджує, що має «залізні» докази корупції, але він ретельно окреслює те, що експерти з комплаєнсу назвали б класичними «червоними прапорцями»: зручне розлучення до появи дорогих активів, різкий стрибок у «успісі» нині формально колишнього чоловіка/дружини, непрозорі іноземні структури, спосіб життя, явно дорожчий за офіційний дохід.
Ключовий момент: Вищий антикорупційний суд вже зобов'язав НАБУ відкрити провадження за цими обставинами та перевірити походження активів родини Олійник.
Окремо Кушнірук згадує: фіктивні розлучення – один із улюблених інструментів українських чиновників для передачі незадекларованих активів родичам. Журналісти-розслідувачі неодноразово описували цю закономірність в інших випадках.
Його найсуворіший висновок стосується самого Національного банку: «Якщо навіть натяк на «фінансовий хаос» з’явиться на вершині НБУ, це буде прямим ударом по довірі до регулятора та гривні в очах західних партнерів», – підсумовує він.
Нагляд як зброя: азартні ігри, лотереї та політичні покровителі
У своїй другій колонці Кушнірук розширює рамки. Він демонструє, як банківський нагляд та фінансовий моніторинг можуть використовуватися вибірково — як інструмент політичного тиску.
Він нагадує, що Олійник контролює ключовий підрозділ НБУ, який відповідає за стабільність банківської системи та нагляд за небанківськими фінансовими ринками. Цей підрозділ включає департаменти, які можуть буквально «перекрити кисень» будь-якому гравцеві через вимоги до дотримання нормативних вимог.
На практиці, пише Кушнірук, ми бачимо, як банки та платіжні сервіси різко затягують гайки для ліцензованих операторів азартних ігор, іноді повністю перекриваючи їхні платіжні канали. Тим часом, оператор державної лотереї MSL виглядає значно більш «захищеним», попри давні питання щодо структури власності та умов ліцензування.
У його інтерпретації це не випадковість. Кушнірук пов'язує MSL із впливовим головою фінансового комітету Верховної Ради Данилом Гетманцевим, який публічно створює імідж борця з «тінню» та грального бізнесу, але, за словами автора, послідовно захищає Олійника в критичні моменти.
Картина, що склалася, викликає занепокоєння: регуляторний тиск жорстко застосовується до певних гравців ринку, тоді як інші, пов'язані з політичними покровителями, отримують привілей «м'якшого режиму». Знову ж таки, головним важелем є буденний, але потужний інструмент: кого вважати ризикованим для фінансового моніторингу, а кого ні.
«Для тих, хто все ще хоче «зупинити» Кушнірука»
У своїй третій колонці — із промовистою назвою «Дубайський слід НБУ: для тих, хто все ще хоче «зупинити» Кушнірука» — автор описує не лише свої висновки, а й реакцію на них.
За його словами, за лаштунками відбуваються три речі:
Професійний резонанс. Колеги з банківського сектору неофіційно підтверджують: питання, які він порушив щодо Олійника та використання фінансового моніторингу, широко обговорюються — і часто підтримуються.
Прямий тиск і погрози. Кушнірук стверджує, що почав отримувати прямі погрози через свої текстові повідомлення. На його думку, це свідчить лише про одне: він зачепив за живе.
Мовчання НБУ. Незважаючи на серйозність наведених фактів та рішення Вищого антикорупційного суду щодо розслідування, НБУ не оголосив ні про внутрішню перевірку щодо свого заступника голови, ні про його тимчасове відсторонення від посади на час розслідування.
За таких обставин, Кушнірук стверджує, що він систематизував свої матеріали в окремі досьє та надсилає їх ключовим міжнародним партнерам України: посольствам країн G7, делегації ЄС, МВФ, Світовому банку, ЄБРР, ЄІБ, а також американським та європейським структурам боротьби з відмиванням грошей (FinCEN, OFAC, MONEYVAL тощо). Його послання просте: якщо ви хочете чисту банківську систему України, ви не можете ігнорувати питання щодо керівництва НБУ.
Питання до тандему Пишний–Олійник
У центрі цієї історії не лише Олійник, а й його начальник, голова НБУ Андрій Пишний, близький до нещодавно звільненого керівника Офісу президента Андрія Єрмака. Пишний перевів Олійника з Ощадбанку, коли восени 2022 року очолив НБУ, а згодом провів реорганізацію, зосередивши потужний блок фінансової стабільності та нагляду саме під контролем свого заступника.
Голова НБУ Андрій Пишний
Голова НБУ Андрій Пишний
Це важливо в контексті справи Міндіч-гейт щонайменше з двох причин:
По-перше, розслідування НАБУ стверджує, що десятки мільйонів доларів пройшли через «бек-офіс» в енергетичному секторі протягом тривалого періоду. У будь-якій сучасній системі боротьби з відмиванням грошей такі потоки повинні були генерувати численні тригери та повідомлення про підозрілі транзакції.
По-друге, пояснення Служби фінансового моніторингу про те, що банки «нічого не помітили», означає або катастрофічний збій на рівні комплаєнсу самих банків, або наявність неформальних сигналів «не чіпайте цих клієнтів» з боку нагляду.
У цьому контексті заяви Лисенка про телефонні дзвінки з НБУ до банків з проханням «не чіпати наших людей», поряд із описом Кушніруком застосування вибіркового нагляду до грального бізнесу, перестають виглядати окремими історіями. Вони починають нагадувати елементи однієї системної картини.
Слід наголосити: ніщо з цього не є прямим доказом злочинної участі Пишного чи Олійника у схемі «Енергоатома». Вони заперечують будь-які порушення; офіційних підозр їм не оголошено. У воєнний час вимога дотримання презумпції невинуватості залишається основоположною.
Але в країні, де 100 мільйонів доларів можна було «відмити» в ядерному секторі без будь-яких офіційних сигналів від банків, цілком логічно — і необхідно — запитати: чи справді наглядові органи просто спали, чи хтось наказав їм мовчати?
Чому Захід не може відвернути погляд
Для союзників України перша реакція на скандал «Міндічгейт» була двоякою. З одного боку, скандал демонструє, що НАБУ та антикорупційний суд функціонують і можуть торкнутися людей з політичного «ядра». З іншого боку, критики в Європі вже використовують це як аргумент проти нових пакетів фінансової допомоги. Зокрема, угорські чиновники поспішили використати історію з «Енергоатомом» у власній риториці.
Саме тому банківський аспект скандалу не можна відкидати як суто внутрішню українську дискусію.
З 2014 року незалежність та професіоналізм НБУ були одним із ключових стовпів програм України з МВФ та ЄС. Західні інституції інвестували величезний політичний капітал у представлення Національного банку як технократичного «острівця належної практики». Якщо тепер з'ясується, що керівництво НБУ:
Заплющив очі на підозрілі іноземні активи;
Дозволило вибіркове використання інструментів фінансового моніторингу — проти певних учасників ринку, але не проти інших;
Толерував неформальні домовленості щодо «недоторканних» клієнтів;
Тоді удар по репутації відчують не лише в Києві. Він торкнеться й тих, хто роками публічно гарантував «якість» українського регулятора.
Питання, що потребують відповідей
На цьому тлі пост Лисенка та колонки Кушнірука фактично формулюють конкретний порядок денний для міжнародних партнерів України — значно конкретніший, ніж звичайне «посилити боротьбу з корупцією».
Як мінімум, Голова НБУ Андрій Пишний має публічно та детально вислухати такі питання:
Як банківська система «проспала» Міндіч-гейт? Які сигнали та підозрілі транзакції (якщо такі були) генерували банки, через які потоки проходили, пов’язані з «бек-офісом» Енергоатома? Звідки взялися готівкові кошти, вилучені НАБУ, і чому на упаковці деяких пачок є маркування державного банку Sense?
Чи були надсилані НБУ банкам якісь неофіційні чи офіційні повідомлення щодо ключових показників справ? Що зараз робиться для перегляду історичних потоків та виявлення додаткових ризиків, що виникли в результаті операції «Мідас»?
Який статус справи Олійника та «дубайського слідства»? Як НБУ співпрацює з НАБУ та іноземними партнерами в ОАЕ та ЄС для перевірки походження коштів, що використовуються для придбання нерухомості та фінансування сімейного способу життя заступника голови? Чи було ініційовано внутрішню перевірку або етичне розслідування в самому НБУ? Якщо так, то чому немає прозорого публічного спілкування з цього приводу? Якщо ні, то чому ні?
Як буде усунено можливість неформального втручання у боротьбу з відмиванням коштів? Чи веде НБУ облік та протоколи всіх контактів керівництва з банками щодо окремих клієнтів? Які існують гарантії того, що жоден посадовець не може ефективно «вимкнути» фінансовий моніторинг для політично чутливих осіб?
Для спільноти донорів — МВФ, ЄС, країн G7, міжнародних фінансових установ — не менш важливими питаннями є:
Чи будуть у майбутніх переглядах програм з Україною оцінюватися не лише незалежність НАБУ, але й цілісність блоку фінансового нагляду та зв'язки між НБУ та Службою фінансового моніторингу?
Чи буде підтримка безпосередньо пов'язана з конкретними, перевіреними кроками щодо очищення цього сектору, включаючи кадрові рішення, де це необхідно?
Висновок
Україна бореться за своє фізичне виживання на полі бою. Але вона так само бореться за місце в європейському інституційному просторі, побудованому на довірі до регуляторів, верховенстві права та фінансовій прозорості.
Міндічгейт вже показав, що навіть у воєнний час корупція може проникати у стратегічні сектори, такі як ядерна енергетика. Робота журналістів, таких як Олена Лисенко та розслідування Бориса Кушнірука, натякає на щось не менш тривожне: фінансова кровоносна система держави — банківський нагляд та моніторинг — може бути більш вразливою, ніж звикли визнавати Київ та західні столиці.
Для партнерів України вибір насправді простий. Це не дилема «або підтримувати Київ, або ставити незручні запитання Пишному та його команді». Це визнання очевидного: постановка цих незручних питань означає підтримку України, зміцнення довіри до гривні, захист репутації західної допомоги та допомогу у побудові саме тієї держави, за яку українці сьогодні платять своїм життям.
Шановний пане Голово Національного банку України!
Я, Елісон Матлер, головний редактор Universul.net, готую матеріал про незалежність та доброчесність керівництва НБУ в контексті програм підтримки України з боку МВФ, уряду США та інших партнерів.
Приводом для звернення стали три публічні колонки українського економіста та банкіра Бориса Кушнірука, в яких він описує можливі ознаки корупції, пов'язані з вашим заступником Дмитром Олійником, згадує рішення Вищого антикорупційного суду про внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань та повідомляє про погрози, які він отримав після публікації цих матеріалів та свого звернення до МВФ та Міністерства фінансів США.
У зв'язку з цим прошу офіційний коментар Національного банку України щодо наступних питань:
1. Чи відповідає дійсності інформація, викладена у колонках Бориса Кушнірука щодо можливої корупції або конфлікту інтересів, пов'язаних із заступником Голови НБУ Дмитром Олійником?
2. Чи розпочав (чи розпочне) НБУ внутрішнє розслідування цих звинувачень, і чи розглядаєте ви можливість тимчасового відсторонення пана Олійника від посади на час проведення аудиту та/або розслідування?
3. Які конкретні кроки планує вжити НБУ, щоб запевнити міжнародних партнерів, зокрема МВФ, ЄС та уряд США, що будь-які потенційні конфлікти інтересів у керівництві НБУ будуть вирішені оперативно та прозоро і не вплинуть на використання міжнародної фінансової допомоги Україні?
Буду вдячний за якомога швидше отримати відповідь, оскільки позиція НБУ має вирішальне значення для збалансованого висвітлення цієї теми для нашої аудиторії.
