Вкурвлює, коли відео з палаючої ма-а-аскви росіяни супроводжують сумною мелодією, маніпулюючи сприйняттям. Знову буде "рассія-матушка", "страдаєт за правоє дєло"...
Мати з двома дітками у Фастівському районі не дожила до цих кадрів. Тисячі розстріляні, спалені живцем, вбиті та закатовані по всій Україні - а тому палаюча ма-а-асква нехай не робить з себе жертву.
За всі роки великої війни, поряд з найбільш відомими злочинами росіян в Україні, мені запам'яталося, як в Харкові палаюча лава котилася вулицею, й полум'я охоплювало приватні будинки. В них потім знаходили цілі родини, які, обійнявши своїх дітей, так і гинули. Мати охопила руками, здається, трьох діток. Так їх і знайшли. Пам'ятаю на фото спину матері, посічену уламками, яка захищала собою сина-підлтіка. Пам'ятаю той підвал в Чернігівській області, у Ягідному, де росіяни тримали кількасот людей майже місяць, і вони там гинули від задухи й голоду. Пам'ятаю, як з полону вони повернули нам нашу журналістку з вирізаними внутрішніми органами. Згвалтованих росіянами наших дівчаток. Стрілянину по вікнах цивільних будинків просто так, бо там виднілось світло. Розстріляні автівки на дорогах з наївними написами "діти"...
Це не дає мені жити далі. Це не дає мені радіти хиткій ілюзії, що можна жити ось так, як ми живемо, на острівцях уявної безпеки, коли ось тут щось працює і є люди - але вже за десяток кілометрів немає міста, немає села, немає людей, і все чорне від горя. Це може й життя - але водночас очікування справедливості.
Територія росії в моїй свідомості - це щось, що населене не людьми. Бо люди так вчиняти не можуть. Науковою мовою - це біологічні істоти (нехай фейсбук не прискіпується, все так і є). Це якась інша категорія. Вони вічні закомплексовані жертви, які лізуть вбивати - але отримуючи відповідь, кричать на весь світ, як їх ображають. Якщо все вищеперелічене сталося б з їх біологічними істотами, чи відчула б я емпатію до них? Та я не знаю, де вона поділася, та емпатія. Десь згоріла під час чергового обстрілу, чи втонула на Херсонщині.
Але є й переваги від цього жаху. Ми тепер ЗНАЄМО їх сутність краще. Ми розгледіли те, що вони намагалися не дати нам розгледіти раніше, бо наші пращури або були ними вбиті, або перетворені на "одін народ" - щоб не пам'ятали. Щоб не розповідали онукам. Щоб не залишилось тих, хто міг би розповідати.
