Кошовий отаман був ключовою фігурою в Запорозькій Січі, виконуючи роль найвищої посадової особи. Його посада існувала в XVI–XVIII століттях і передбачала концентрацію військової, адміністративної та судової влади. Він очолював Кіш Запорізької Січі. Першим, хто обійняв цю посаду, вважається Остафій Дашкевич.
До середини XVII століття кошових отаманів часто називали гетьманами. Під час воєнних походів їхня влада була майже абсолютною, проте в мирний час значні питання вирішувалися разом зі старшинськими радами та військовою радою. Кошовий отаман мав важливі обов'язки: він скликав і відкривав військові ради, керував старшинськими зібраннями, займався дипломатією, розподіляв військову здобич та прибутки від мит. До його обов’язків входило також вирішення питань, пов’язаних із розподілом земель, пасовищ, угідь для полювання чи рибальства.
Кошовий отаман обирався радою запорожців і затверджував кошову старшину: військового писаря, суддю, осавула, які були його найближчими помічниками. Окрім цього, він призначав старшину в паланках і наказних отаманів, а також деяких військових службовців, таких як військовий довбиш, товмач чи гармаш.
Виконуючи функції верховного судді, кошовий затверджував вироки, навіть смертні. Він приймав духовних осіб із Києва та призначав священиків у церкви на Січі та в паланках. У випадках своєї відсутності кошовий призначав наказного отамана, який тимчасово замінював його. Символом його влади була булава, виготовлена з металу або дерева, а в церкві він мав особливе місце для сидіння, зване бокунь.
У козацькій спільноті влада кошового була обмежена певними демократичними традиціями. Щороку 1 січня він звітував перед товариством, де його діяльність оцінювали. У разі невдоволення запорожців кошовий мав відмовитися від посади, після чого починалися нові вибори. Вибори тривали довго, оскільки кожен курінь висував свого кандидата, і дискусії між козаками часто були дуже запеклими. Обраний кошовий спочатку двічі відмовлявся від посади, а втретє давав згоду. Під час урочистої церемонії він дякував товариству за довіру під традиційні вигуки запорожців.
Кошового обирали на рік, але найшанованіших могли переобирати на кілька років. Наприклад, Іван Сірко займав цю посаду 15 років, а Петро Калнишевський — 10 років. Видатними кошовими були також Кость Гордієнко та Іван Малашевич, які неодноразово обиралися на цю посаду. Незважаючи на повноваження отамана, всі важливі рішення приймалися колективно на козацьких радах, що свідчило про демократичний характер управління.
Відносини кошового з козаками були побудовані на взаємній повазі. Він звертався до них із теплотою, називаючи "дітки" чи "братчики", підкреслюючи товариство та єдність козацької громади.
