У
першій частині мого дослідження я докладно розібрав, як під прикриттям цифровізації та воєнної необхідності українська держава відчинила двері для іноземних
систем масового нагляду — на кшталт Clearview AI та Palantir. Я вказував про втрату цифрового суверенітету, незаконне зішкрібання мільярдів облич та ризик побудови поліцейського
«розумного міста», де кожен крок громадянина фіксується алгоритмами приватної корпорації. Проте дискусія про право на приватність в умовах екзистенційної війни багатьом
здається розкішшю. «Хай стежать, аби ловили російських диверсантів», — часто лунає у відповідь на попередження правозахисників.
Але проблема інтеграції алгоритмів розпізнавання облич у державну інфраструктуру виходить далеко за межі Конституції чи поліцейського свавілля. Коли бази даних зшиваються з військовими технологіями, порушення приватності перетворюється на фізичну, неминучу летальну загрозу. Побудова централізованого біометричного паноптикуму — це не просто цифровий авторитаризм. Це створення ідеальної архітектури для власного зневадження.
Динамічна карта нагляду
Перший і найбільш очевидний ризик створення надцентралізованих баз облич, підключених до міських систем спостереження, — це їхня вразливість перед зовнішнім ворогом. Якщо національна база біометричних шаблонів (незалежно від того, чи це сервери іноземної Clearview, чи системи МВС) буде скомпрометована, правила шпигунства зміняться назавжди. Ворогу більше не доведеться утримувати дорогі агентурні мережі, ризикувати шпигунами та вести складне зовнішнє спостереження. Зламавши або купивши доступ до бекдорів такої системи, російські спецслужби отримають готову динамічну карту території України в реальному часі.
Будь-який український комбат, що повернувся на ротацію, офіцер військової розвідки, ключовий співробітник СБУ, інженер оборонного заводу, лідер волонтерського руху чи державний діяч миттєво перетворюється на маркер на ворожому моніторі. Достатньо такій людині потрапити в об'єктив камери «безпечного міста» на перехресті або глянути в термінал самообслуговування на звичайній АЗС — і вона буде автоматично ідентифікована системою. Ворог без жодного пострілу чи агента отримає точні координати, вектор руху та час пересування найважливіших людей у державі.
Еволюція машинного зору
Але справжня катастрофа розгортається на стику цієї біометрії та еволюції безпілотних систем. Сучасна війна в Україні вже демонструє стрімке вичерпання класичних радіокомандних каналів управління дронами. Через надзвичайно щільну роботу засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) з обох боків, керувати FPV-дроном чи розвідником вручну стає дедалі важче. Сигнал глушиться, картинка зникає, місія зривається.
Військово-технологічна думка не стоїть на місці. Наступний, вже розпочатий технологічний стрибок — це перехід до автономних летальних систем зброї (Lethal Autonomous Weapons Systems — LAWS).
Ці машини більше не потребують постійного зв'язку з пілотом. Вони функціонують на базі бортового комп'ютерного зору — технології Edge AI (штучний інтелект, що обробляє дані безпосередньо на мікрочипі самого пристрою, без звернення до хмарних серверів). Дрон стає абсолютно стійким до будь-якого РЕБу, адже йому просто не потрібен радіоканал. Він бачить світ через власну бортову нейромережу і приймає рішення самостійно.
Автономна ліквідація без оператора!
І саме тут привчання нашої правоохоронної вертикалі та суспільства діяти на основі рішень алгоритмів (впроваджуючи сумнівні технології розпізнавання облич на кожному кроці) відкриває пряму дорогу до найстрашнішого сценарію. Що відбувається, коли алгоритми розпізнавання облич зливаються з автономними ударними системами? Виникає зброя ідеального терору. Якщо національна база біометричних шаблонів компрометується ворогом, унікальні математичні матриці облич українських командирів, міністрів та лідерів спротиву більше не лежать у теках ФСБ. Вони завантажуються безпосередньо в мікрокомп'ютери ворожих автономних безпілотників або наземних роботизованих платформ.
Уявіть цей процес: такий дрон прориває лінію фронту або запускається диверсантом у глибокому тилу. Він здійснює патрулювання в режимі абсолютного радіомовчання. Його не бачать антидронні рушниці і не глушать куполи РЕБ. Він летить над вулицями Києва, Харкова чи Дніпра, неперервно скануючи людей у транспортних засобах, за вікнами офісів чи просто на пішохідних переходах за допомогою своєї камери та бортової нейромережі. Як тільки комп'ютерний зір фіксує обличчя і воно збігається із завантаженим біометричним вектором — машина самостійно переходить у режим атаки. Вона завдає кінетичного удару. У цьому ланцюжку більше немає людини, яка натискає на курок. Відбувається ліквідація за принципом людина поза контуром системи операторського управління.
Архітектура власного обезголовлення
Коли посадовці Міністерства цифрової трансформації чи МВС радісно звітують про розширення мережі камер з розпізнаванням облич та підключення їх до закритих аналітичних баз іноземних підрядників, вони навряд чи думають про Edge AI чи дрони-вбивці. Вони мислять категоріями штрафів, розкриття дрібних крадіжок та «зручності» для силовиків. Але технологічна реальність невблаганна. Будь-яка база даних, яка містить оцифровану біометрію нації, рано чи пізно стане об'єктом хакерської атаки ворожої держави.
Створюючи незахищену, надцентралізовану систему біометричного обліку та добровільно здаючи ці дані алгоритмам корпорацій-скраперів, держава робить дещо значно гірше за побудову поліцейської диктатури. Вона власноруч формує ідеальну, готову координатну базу цілевказання для власного зневадження. Надаючи ворогу математичну формулу облич тих, хто тримає оборону країни, ми програмуємо зброю, від якої вже неможливо буде сховатися
