Є фрази, після яких уже не треба шукати “прихований сенс”. Вони самі є зізнанням. Коли московський експерт із зовнішньої й оборонної політики говорить, що українські міста треба довести до стану сектора Газа, він формулює політичну доктрину. Не воєнну операцію проти армії. Не удар по військовій інфраструктурі. Не “примус до миру”. Він називає руїну міста бажаним результатом.
У цьому й полягає сутність юдомосковського фашизму: він давно не приховує, що його мета — не перемогти Україну як військового противника, а зламати українців як міське, культурне, політичне й національне середовище. Місто для нього — не простір життя, а організм, який треба вивести з ладу. Світло, вода, тепло, каналізація, лікарні, школи, мости, будинки, пам’ять, щоденна нормальність — усе стає ціллю. Не випадковою. Системною. Тому порівняння з Газою страшне не як метафора, а як програмна заява.
Газа у цьому вислові використовується як модель і як технологічний шаблон: зруйнувати міський простір до стану, коли людина більше не живе, а виживає; коли громадянин стає біженцем у власному місті; коли політична воля перемелюється в пилі, димі, бетоні, чергах за водою і страху за дітей. За оцінкою спільної оцінки ЄС, ООН і Світового банку, відновлення та реконструкція Гази потребуватимуть близько 71,4 млрд доларів протягом десятиліття; у звітах також фіксували сотні тисяч знищених або пошкоджених житлових одиниць і катастрофічні втрати житла, медицини, освіти та економіки.
Таку логіку можна бачити в різних імперських практиках, у різних арміях, у різних частинах світу. Її треба називати мовою точного політичного обвинувачення: геноцид українців, націоцид, урбіцид, знищення міста як способу зламати народ.
TRT Russian повідомляв, що Олександр Лосев закликав посилити удари по Україні, довести найбільші українські міста до стану “сектора Газа” і перетворити українців на “овочів”, щоб після війни вони “полюбили Росію”.
Палестинець у зруйнованій Газі й українець у місті, по якому московія б’є балістикою, дронами, авіабомбами та ракетами, стають заручниками однієї логіки: логіки, у якій цивільне населення карають за політичну реальність, яку воно нібито має “зрозуміти” через біль. Це логіка колективного покарання. Логіка: не переконати, а виснажити; не перемогти армію, а зламати тил; не вести переговори, а зробити життя настільки нестерпним, щоб люди самі почали просити будь-якого “миру”.
Саме це московія робить з Україною. Вона хоче, щоб Київ, Харків, Одеса, Дніпро, Запоріжжя жили в передчутті темряви, холоду, запаху каналізації, страху за лікарні, паралічу ліфтів, черг за водою, евакуаційних валіз біля дверей. Це задум, і коли московський політичний діяч відкрито вимовляє “довести до стану Гази”, він просто зриває декорацію з того, що московія робить роками. Їхній “русский мир” — це не культура. Це здатність дивитися на зруйноване місто й бачити не злочин, а метод. Не трагедію, а інструмент. Не дітей під завалами, а “важіль впливу”. Так само, як це відбувається із палестинцями прямо зараз…
І вже з цього мала б будуватися наша відповідь.
Перше: міжнародно-правова. Такі вислови мають збиратися, перекладатися, передаватися партнерам, прокурорам, правозахисним структурам, парламентам, трибуналам. Бо це не “думка експерта”. Це публічне нормалізування злочину проти цивільної інфраструктури. Це мова підготовки й виправдання геноциду українців.
Друге: військово-технічна. Якщо московія хоче перетворити наші міста на Газу, значить Україна має будувати не просто ППО, а доктрину міського виживання: “єдине небо”, ПРО, РЕБ, далекобійні удари по пускових, складах, заводах, логістиці ракетної війни, резервування енергетики, автономію водоканалів, захист лікарень, дублювання критичних вузлів. Місто має бути не жертвою, а система, яку неможливо легко вимкнути.
Третє: інформаційна. Не можна дозволяти, щоб московські людожери розповідали світові про “мир”, коли всередині їхніх студій і експертних рад уже промовляють мрію про українську Газу. Кожного разу, коли вони говорять про переговори, треба показувати ці слова: вони не хочуть миру, вони хочуть руїни як способу перевиховання.
Четверте: моральна. Україна повинна відповідати на расизм, фашизм чи етнічну ненависть: називати злочинців злочинцями, імперії імперіями, уряди урядами, армії арміями, пропагандистів пропагандистами, а геноцидників і фашистів - ворогами українського народу. В подальшому робота через міжнародні трибунали.
Українці та палестинці мають право не бути матеріалом для імперських чи глобалістичних експериментів, — ми скажемо правду і відстоїмо неї.
