Зсередини видніються обгорілі його кістки й м'ясо: бетонні сходи на поверхи, двері в чорні від копоті квартири, чиєсь майно - від нього залишились або шматки, або попел. Будинки не відчувають болю, але я підозрюю, що це неправда.
Люди, які в ньому жили - то судини. Сміх, кохання, тепло, яким він був наповнений - то його серце. Можливо, його відправлять в операційну, але з такою рваною раною, як тепер, він навряд чи виживе. А якщо це станеться, то шрам залишиться назавжди. І виглядатиме він приблизно так: "тут загинули люди". Тавро, поставлене війною. Вони загинули, і це ніколи і ніяк не виправиш.
Когось витягнуть ледь живого з-під завалів. Чийсь голос пронизливо закричить "мамо!!!!", і жити з цим криком і шрамом буде вкрай важко. Поряд приберуть двір, заб'ють вікна фанерою, вивезуть розбиту цеглу й скло. Винесуть трупи на світлому шматку чи то ковдри, чи то клейонки, під нажахані розмови присутніх. Ніч буде осяяна пожежою, яку врешті загасять. Будинок застигне в шоковому стані, заціпенівши від того, що сталося.
А потім сірий, вже холодний ранок оголить рвану рану, виставивши на загал всі його пошматовані вогнем нутрощі.
Харків.
