Козацьку державу, що постала під час повстання Богдана Хмельницького у 1648 році, звично називають Гетьманщиною. Але в офіційних документах вона мала й іншу назву — Військо Запорозьке. Водночас так називалося і Військо Запорозьке Низове — козаки Запорозької Січі. Це були пов’язані, але не тотожні політичні утворення.
Саму Гетьманщину в документах могли називати також Україною, Руссю або Малоросією. А її очільник мав титул гетьмана Війська Запорозького. У європейському листуванні його статус могли передавати словами на кшталт dux — «князь» або «воєначальник». Це показує, що гетьман був не просто командиром війська, а правителем козацької держави.
Богдан Хмельницький претендував на значно вищий статус, ніж військовий керівник. Наприкінці першого року повстання, урочисто в’їжджаючи до Києва, він називав себе «самодержцем руським». Цей вислів підкреслював його претензію на самостійну владу. Його син Юрій Хмельницький використовував титули «князь сарматський» і «князь Малої Русі». А синів гетьмана Івана Самойловича називали гетьманичами — так само, як у князівських династіях дітей правителя могли називати княжичами.
Ще одна несподіванка: у козацьких реєстрах іноді записували жінок. Йшлося переважно про вдів козаків, чиї сини ще були малолітніми. Жінка могла фігурувати в реєстрі як «Настиха Удова» або «Марія Удова». Це не означало, що вона сама мала йти воювати. Її господарство мало забезпечити військову службу — наприклад, найняти людину, яка вирушить у похід замість неї.
А чи карбували гетьмани власні гроші? Офіційної стабільної національної монетної системи Гетьманщина не створила, однак у джерелах є згадки про карбування монет за Богдана Хмельницького та Петра Дорошенка. За однією з версій, ішлося про виготовлення монет за зразками Речі Посполитої на монетному дворі в Ясах у Молдавії. Такі гроші могли використовуватися як інструмент економічної боротьби з противником. Водночас деталі цієї історії потребують обережності: згадки про монети ще не означають, що всі обставини їхнього карбування остаточно встановлені.
Столиця Гетьманщини теж не була незмінною. За Богдана Хмельницького головним центром був Чигирин — приблизно від 1648 до 1676 року. У 1663–1668 роках важливу роль відігравав Гадяч. Згодом столицею став Батурин, який був головним гетьманським центром до 1708 року. Після його знищення московськими військами під час Північної війни столицю перенесли до Глухова, де вона залишалася до 1750 року. Потім гетьманська резиденція знову повернулася до Батурина. Остаточно посаду гетьмана ліквідували у 1764 році.
Козаки не лише воювали й займалися господарством — вони також грали в азартні та настільні ігри. Серед популярних розваг були карти, кості й шахи. А в містах Гетьманщини у XVIII столітті з’явився ще й більярд. Він поширювався разом із модою, що приходила з європейських столиць та Санкт-Петербурга.
З модою пов’язаний іще один цікавий факт: козацька старшина могла носити перуки. Але переважно тоді, коли виїжджала за межі Гетьманщини — наприклад, до Санкт-Петербурга або європейських дворів. Там перуки й французький одяг відповідали придворним звичаям. Удома ж старшина могла повертатися до звичного козацького вбрання. Кирило Розумовський, останній гетьман, також орієнтувався на європейську придворну моду.
У 1658 році гетьман Іван Виговський уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою. Він передбачав створення у складі оновленої держави Великого князівства Руського на чолі з гетьманом. Проєкт мав змінити політичне становище козацької держави, хоча повністю втілити його в життя не вдалося.
Часто можна почути, що козацтво остаточно ліквідували у 1775 році, коли російські війська зруйнували Запорозьку Січ. Але це не зовсім так. Того року ліквідували саме Січ, тоді як Гетьманщину скасували раніше: гетьманську посаду — у 1764 році, а полково-сотенний устрій поступово замінили імперською адміністрацією. На Слобожанщині козацькі полки ліквідували у 1765 році.
Водночас козацький стан не зник миттєво. Колишні козаки зберігали землеволодіння й особливий соціальний статус. Через це частина населення колишньої Гетьманщини ще довго пам’ятала про своє козацьке походження. Формальне скасування станів у радянській Україні відбувалося вже після революції: декрет про скасування станів був ухвалений наприкінці 1917 року й запроваджувався на українських землях у процесі встановлення радянської влади.
Попри відомі морські походи козаків, зокрема на османські володіння, після повстання Хмельницького Гетьманщина не мала постійного власного морського військового флоту, порівнянного з флотами великих держав. Значення мали річкові перевезення й торговельне судноплавство. У джерелі згадуються також морські походи козацьких ватажків у попередню добу, зокрема Оліфера Голуба в першій половині XVII століття. Пізніше геополітичні умови змінилися, а морські операції стали значно складнішими.
Конституція Пилипа Орлика, укладена в еміграції у 1710 році, теж не була просто красивим документом без практичного значення. У 1711 році Орлик здійснив похід на Правобережну Україну, намагаючись відновити там свою владу як гетьмана. Його військова кампанія не принесла тривалого успіху, і він знову опинився в еміграції. Проте сам похід показав, що гетьман і його союзники намагалися реалізувати політичні положення, закладені в документі.
У Гетьманщині існувала смертна кара, але, за наведеними свідченнями, її застосування було обмеженим. Серед справ, пов’язаних із нею за гетьманування Івана Мазепи, згадують справу Василя Кочубея та Івана Іскри, які донесли царю на гетьмана. У судовій практиці могли передбачатися суворі покарання за тяжкі злочини, проте вироки не завжди виконувалися. На рішення впливали переговори, особисті зв’язки та можливість замінити кару іншим покаранням. Водночас конкретні судові справи потрібно розглядати окремо, а не робити висновок, що смертні вироки загалом не виконувалися.
Козаки мали особливу судову практику. У Гетьманщині діяли різні суди для різних груп населення, а в козацькому середовищі зберігалися правові традиції, пов’язані зі шляхетським судочинством Речі Посполитої. У XVIII–XIX століттях це ставало одним з аргументів у суперечках про станові права козацької старшини та її місце в соціальній системі російської імперії.
І ще одна деталь, яку легко неправильно зрозуміти: козацька сотня не завжди налічувала рівно сто вояків, а полк — тисячу. Після 1648 року полки й сотні були не лише військовими підрозділами, а й територіальними адміністративними одиницями. Кожна мала певну територію, населення та обов’язки щодо військової служби. Тому реальна кількість людей, яких могли виставити на похід, залежала від обставин. Козаки з одного господарства могли служити почергово, щоб інші члени родини підтримували господарство.
Гетьмана обирали не на фіксований п’ятирічний термін, а, як правило, без заздалегідь визначеної тривалості повноважень. Проте це не гарантувало йому спокійного правління до кінця життя: одних усували, інші зрікалися булави, декого відправляли у вигнання, а дехто помирав, залишаючись гетьманом. Політичне життя Гетьманщини було сповнене боротьби за владу та складних відносин із сусідніми державами.
Богдан Хмельницький розумів і значення інформації. Кобзарі не лише співали про історичні події та героїв — їхні пісні могли поширювати новини й формувати громадську думку. Під час повстання 1648 року співці розносили звістки про виступ Хмельницького та його боротьбу. У суспільстві, де не було сучасних засобів масової інформації, пісня ставала способом передавати повідомлення на великі відстані.
А чи мали козаки єдину військову форму? У часи Гетьманщини — переважно ні. Козаки вдягалися відповідно до моди, власних можливостей і практичних потреб. Уніфіковане вбрання могло траплятися раніше, коли козацькі підрозділи служили певним магнатам і використовували кольори їхніх гербів. За гетьмана Кирила Розумовського у XVIII столітті почали розробляти реформу, яка передбачала відмінні кольори одягу для полків. У 1760-х роках ці спроби вже помітні, однак повністю завершити реформу не вдалося.
Зовнішність козаків також не була однаковою. Більшість чоловіків, судячи з поширених зображень і описів, носила вуса, але бородаті козаки теж існували. На гравюрах можна побачити бородатих представників старшини, зокрема полковника Ждановича; бородатим на деяких зображеннях постає й Іван Мазепа. Як і сьогодні, чоловіча мода змінювалася залежно від часу та середовища.
То що ж насправді відрізняло козака від інших мешканців Гетьманщини? Не лише військова майстерність чи хоробрість. Козаки становили окремий соціальний стан і мали особливі права, серед яких важливими були право володіти землею та право носити зброю. Саме ці привілеї, разом із військовими обов’язками й особливим правовим становищем, визначали їхнє місце в суспільстві.
Козацька держава була значно складнішою, ніж звичний образ війська в шароварах із шаблями. Вона мала власні політичні титули, суди, адміністративний поділ, дипломатію, фінансові експерименти та боротьбу за міжнародне визнання. А повсякденне життя козаків включало не лише походи, а й родинні господарства, ігри, моду та суперечки про права. Саме ці деталі допомагають побачити Гетьманщину не легендою, а живою державою зі своїми здобутками, обмеженнями й суперечностями.
На карті зображено територію Гетьманщини (Війська Запорозького) — Української козацької держави за часів Національно-визвольної війни та гетьманства Богдана Хмельницького
