Дивлюся відео з визволення чи гуманітарної місії евакуації, не знаю як правильно сказати, бо як на мене це визволення людей з Олешок. Думаю. Багато думаю. Своє згадую. Своє ще болить. Порівнюю. Ми ж там в окупацію потрапили, як в Олешках- вранці встали, а в нас російські танки. Хоча, ні, не так. В нас було розкачка човна аж 3 місяці. Але ми вірили в державу, закон, інституції. Захопили бомжі приміщення СБУ- так міліція розгонить, спецура приїде, в нас же держава, закон...
Багато думаю, бо за 12 років написала теж багато. Але кожна окупація й кожна доля в ній- окрема книга. Напише про війну мільйон людей, це буде мільйон війн, бо кожен напише особисте.
Радію, бо нарешті про Олешки заговорили й люди виїхали, виплакали з себе той страх з яким жили цей час. А скільки там лежачих, хворих, тих хто не зміг дійти до автобусів...Гоню від себе ці думки. Боляче. Згадую, що в нас евакуації не було, усе самі, своїм ризиком, своїм коштом, ще й під "чого ви сюди претесь". Дай боже, щоб хоч вони це не почули.
Думаю про тих, хто залишився-це відчай. Розуміння, що краще прийняти смерть в своїй хаті ніж спати під забором. Ні грошей, ні родичів. Найболючіші думки цього тижня. Напевне це особистий тригер.
Думаю про тих, хто обрав росію. Це їх право, в нас свобода вибору. Знаю багатьох людей ще з ОРДЛО які приймають рішення реально куди їм їхати з позиції "а що мені там дадуть". Вони це випитують у родичів, знайомих, підслухують десь у чергах, випитують з видом, що це їх не стосується, ведуть такий собі торг з собою "а що дасть мені росія- а що дасть мені Україна" й обирають там де бачать зиск. Як-то кажуть- погоня за синім птахом. Це їх право. Ці усі життя так. Навіть заміж чи невістку, чи куму обирали за принципом зиску. Оце "я їй подарую на 100 грн, щоб вона мені подарувала на 200". Ці через місяць будуть наярювати у вайбері рідні зі сльозами- заберіть. Бо зиск виявиться пшиком.
Є люди, які вибирають виїхати з окупації на росію, бо там вже є рідня, хата, квартира де можна пожити. Оце, як на мене більш врівноважене рішення, особливо для старих людей. Напевне, найбільш чесне у позиції вижити. Тут вже закрий писок й їдь до родичів, щоб хоч було де поспати та поїсти, часи міняються, скільки там тій мразії залишилось.
От останнім часом більше думок, що є стійке відчуття, що мразії таки залишилося недовго. Тому з посмішкою дивилася інтерв'ю тих олешківчан, які вчора їли траву, а сьогодні "йеті укрАінци". Ой, людоньки, не плюйте в колодязь, де пити будете, коли від кремля й цегли не залишиться.
Але от знаєте за що думала ще більше- на відео критична маса звільнених, які в Україну чи на мразію поїхали, не важливо- вік людей. Згадувала якими розгубленими були старенькі в нас на Луганщині, які тільки звикли жити сито, щасливо, затишно в Незалежній Україні, а тут їм "вертай всьо в зад, назад в ссср". Я не знаю у кого який досвід, але от я "за сталіна" більше бачила людей віком від 35 до 60 років, а от жах в очах від того, що відбувалося в 2014 на Луганщині був саме у тих, кому за 70. Можливо це виключно мій досвід.
От ви знаєте, що найбільше засуджених в ОРДЛО за "государственную измену, предательство родины" за співпрацю з СБУ віком від 65 до 85 років?
Скажу більше, на Ростовщині найбільше засуджених за "содействие терроризму", тобто допомогу ЗСУ віком від 70 до 90 років.
Цих людей не обмінюють, про них не пишуть журналісти, їх доль та прізвищ ми не знаємо. Ми навіть не знаємо чи дійсно була та співпраця, чи просто ОРДЛО пожирає своїх людей, як й мразія, але вироки суду множаться й вік людей, яких на мразії засуджують за співпрацю з СБУ чи допомогу ЗСУ вражає.
71 рік, 85 років, 92 роки- це найстарші з засуджених. Це жінки!
Можливо це етнічні українки, які колись вийшли заміж та поїхали жити на Ростовщину. А може й ні, національність засуджених не вказується.
Шкода, що про це не говорять в Україні. Ні, не в контексті "наші люди там" чи "ми дійсно брати". Ні! Не наші, й не брати, й не сестри. В контексті того, скільки людей за 60+ в нас ненавидять Україну та чекають на росію, допомагають ворогу, завербовані, теж засуджені за співпрацю з ворогом чи виправдання агресії, бо мріють про російське пабагатому й скільки їх ровесників засуджено в ОРДЛО та на росії за допомогу Україні в її боротьбі та можливості перемогти цього самого ворога.
Так, на подумати у якійсь шоу програмі "кому за 60", цікавий був би матеріал, дослідницький, веселий, усе як любить нарід. Он за матеріалами Служби безпеки України, у Каневі було оголошено підозру заступниці керівника Шевченківського національного заповідника за виправдовування повномасштабної збройної агресії RF та поширення ворожої пропаганди, теж жіночка 65+
А ще оце думаю, як нам після війни з усім оцим. Жити чи не жити? Зібрали чімодани й у Воркуту? - а як же громадянство чи права людини, а як наші, мої права? Але то ще дожити треба. Ну, нам так точно!
Радію за визволених з Олешок. Люди, підтримуйте тих, хто виравався з пекла. Поставила "плюсики" у карму тим, хто поїхав за "пабагатому", почекаю на новини від їх рідні "бабка проситься додому", я ще та відьма.
Не маю слів, щоб щось сказати засудженим в ОРДЛО та мразії за допомогу ЗСУ. Усе банальне. Тримайтесь? Та не доживуть вони. Хоч би матеріали справ залишилися, щоб хоч по смерті їм сказати слова подяки, навіть, якщо це гроші були не для ЗСУ, а для Чеченської Республіки Ічкерія, чи Бєлгородської народної республіки, чи Кубанської народної республіки.
