На початку XVII століття про Україну та козаків знали далеко за її межами. У Венеції навіть побутувала згадка про чоловіка, який виправдовував своє пізнє повернення додому тим, що засидівся за читанням повідомлень про далеку країну козаків. Цей епізод трапляється у творі Colmiliana, надрукованому у Венеції 1639 року. Сам по собі він не є історичним свідченням великої ваги, але показує, що відомості про Україну доходили до італійських читачів.
Італійці мали й вагоміші причини цікавитися козаками. Європою ширилися розповіді про їхні морські походи та втечі з османської неволі. Серед таких історій була й пригода Марка Якимовського — козака родом із міста Бар на Поділлі, який зумів підняти повстання на турецькій галері та визволити сотні людей.
Події відомі завдяки друкованому повідомленню, виданому в Римі 1628 року під назвою Relazione della Conquista fatta della galera capitana d’Alessandria…. Такі інформаційні листки виконували роль тогочасних газет: повідомляли про незвичайні події, військові перемоги та пригоди, що привертали увагу публіки.
За цим описом, галера, якою командував Касим-бек з Александрії, перевозила 220 християнських невільників. Серед них були греки, англійці, італієць, а також люди з Русі та московських земель. Сам Касим-бек мав під своїм командуванням кілька галер, що охороняли порт і морські шляхи Александрії.
На судні перебував і Марко Якимовський. Він був родом із Поділля й змолоду звик до військової справи. Одного дня, коли галера стояла біля острова Лесбос, Касим-бек зійшов на берег із сімдесятьма турками. На кораблі залишилося близько вісімдесяти озброєних османських вояків. Якимовський зрозумів, що з’явилася нагода спробувати звільнитися.
Він поділився задумом із двома товаришами — Степаном Сатановським та Іваном із Тульчина. Ті остерігалися поспішати: повстання на галері могло закінчитися загибеллю всіх невільників. Але Якимовський вирішив діяти.
Під рукою не було зброї, тож він схопив дерев’яні поліна, заготовлені для вогню. Коли кухар спробував його зупинити, Марко вдарив його. Два поліна він передав товаришам, а сам кинувся до корми, де зберігалася зброя.
Дорогу йому перегородив озброєний вояк грецького походження, який служив туркам. Якимовський уже дістав два поранення — у ліву частину голови та лопатку, — але продовжив битися й переміг противника. Добравшись до зброї, він роздав її іншим невільникам. Ті теж вступили в бій, використовуючи все, що потрапляло під руку: весла, палиці, барила та кухонне начиння.
На носі галери перебував Мустафа, якого повідомлення називає уродженцем Неаполя. Спершу він не зрозумів, що відбувається, й подумав, що між невільниками почалася звичайна сварка. Та коли побачив Якимовського з товаришами, схопив дві шаблі та вступив у бій. Марко завдав йому смертельного удару й скинув у море.
Тим часом турки намагалися завадити повстанцям, перерізаючи линви, на яких трималося накриття галери. За наказом Якимовського люди прибрали полотно й продовжили бій уже зі зброєю. Зрештою вони захопили корабель. Після тривалого перебування в неволі невільники отримали шанс повернути собі свободу.
Утеча була небезпечною. Попри бурю та грім, колишні бранці повели захоплену галеру через Середземне море до італійських берегів. За повідомленням, після проміжних зупинок вони прибули до Мессіни, а потім за наказом неаполітанського віцекороля вирушили до Палермо. Там визволителі вирішили не продавати полонених турків, хоча могли б отримати за них гроші. Вони відпустили 22 турків, які самі відбували покарання на галерах, а також звільнили Рахмат — дружину кадія Юсуфа.
Історія мала й несподіване продовження. Чотирьох християнок, які служили Рахмат, узяли за дружин старші учасники товариства. Марко Якимовський, якого обрали капітаном, одружився з Катериною — дівчиною, яку раніше збиралися продати в Александрії. Так люди, які самі пережили неволю, допомогли іншим почати нове життя.
Захоплену галеру передали віцекоролю. За повідомленням, визволителі відмовилися від запропонованих за неї півтори тисячі реалів і вирушили далі на двох суднах — баргантині та таррані. З Неаполя вони попрямували до Рима, куди прибули 16 лютого 1628 року. У товаристві було близько тридцяти чоловіків і п’ятеро жінок.
У Римі Якимовського та його супутників прийняв папа Урбан VIII. Під час аудієнції козаки отримали подарунки. Ця історія привернула увагу не лише церковних і політичних кіл, а й людей, які прагнули побачити в ній доказ мужності та винахідливості християнських невільників.
Пам’ять про подію збереглася й на Сицилії. У каплиці Святої Розалії на горі Сан-Пеллегріно в Палермо існували написи латиною та італійською мовами, присвячені визволеним невільникам, яких називали рутенами. У них згадувалося, що під проводом Марка вони захопили галеру, дісталися Палермо та пожертвували частину здобичі на спорудження каплиці на честь покровительки Сицилії.
Подвиг Якимовського став відомим завдяки тогочасним друкованим повідомленням і пам’ятним написам. Його історія поєднала морську втечу, запеклий бій, звільнення 220 християнських бранців, відмову торгувати людьми та несподіваний шлях від османської галери до папського двору.
Тож не дивно, що в Європі XVII століття читали й обговорювали історії про козаків. Для багатьох вони були людьми з далекої країни, але їхні вчинки ставали відомими далеко за її межами. А Марко Якимовський залишився одним із тих, чиє ім’я зберегли італійські хроніки.
На гравюрі зображено морський порт із галерою біля берега та кількома фігурами на передньому плані.
Автор: Стефано делла Белла (Stefano della Bella, 1610–1664) — італійський художник та гравер епохи бароко.
Назва / Серія: Таблиця № 7 із серії офортів під назвою «Varie figure» (у перекладі — «Різні фігури»).
Дата створення: Приблизно 1645–1646 роки (створено під час паризького періоду митця).
Сюжет: Ліворуч пришвартована галера, на березі біля бочки стоять і сидять чоловіки
