— Діду, а чи правда, що наші козаки на своїх чайках доходили аж до Балтійського моря і там воювали зі шведами? — Грицько зацікавлено подивився на Олексу, підкидаючи сухі гілки у вогнище, так що вгору полетіли золоті іскри. — Чи то все вигадки про морські походи на півночі?
Олекса повільно випустив із трубки клубок сизого диму, всміхнувся у вуса й похитав головою:
— Не все, малий, правда, що козаки воювали на Балтиці на своїх чайках, але доля закинула їх у ті холодні води під час Північної війни зовсім не так романтично, як співають у думах.
Почнемо з головного: на традиційних легких чайках у Балтійському морі козаки не воювали. Чайка — це ідеальне судно для Чорного моря, дніпровських порогів та мілководних лиманів. Вийти на ній у штормову, відкриту й холодну Балтику, де панував потужний військовий флот шведів, було б самогубством. Козаки з'явилися на Балтійському театрі бойових дій зовсім в іншій якості — як частина примусово мобілізованих московським царем петром I інженерних, гребних та плавучих команд, а також десантних загонів піхоти у розпал Північної війни на початку XVIII століття.
У ті часи, на початку XVIII століття, московське царство вело тяжку, криваву війну проти Швеції короля Карла XII. Українська гетьманщина під тиском Москви була змушена відправляти на північ не лише робітників для будівництва санкт-петербурга, а й тисячі боєздатних козаків. Московське командування використовувало їх як дешеву силу для морських десантів, охорони узбережжя, будівництва та керування галерами і скампавеями (легкими гребними суднами) на Балтійському морі проти шведського флоту.
Уяви собі це на прикладі реального козака Івана Звенигородського з-під Полтавщини, із Лубенського полку. У 1711–1712 роках разом із товаришами його за наказом гетьмана Івана Скоропадського (який уже змушений був коритися петербургу після поразки Мазепи) заслали за тисячі кілометрів на північ. Іван та його побратими опинилися на крижаних балтійських берегах, де замість звичних південних лиманів сіли на весла новозбудованих московських галер та скампавеїв.
Козаки проявили себе у цих морських операціях надзвичайно хоробро, бо військовий вишкіл запорожців та реєстровиків давався взнаки у будь-яких водах. Вони брали участь у десантних операціях на узбережжі Фінляндії, у штурмах шведських укріплень та абордажних сутичках на архіпелагах у Ризькій і Фінській затоках. Зимові холоди, шторми Балтики, незвична їжа та чужа війна косили козаків не менше, ніж шведські гармати.
Для багатьох із них ця морська кампанія закінчилася трагічно. Повернутися до рідної Полтавщини вдалося далеко не всім — сотні козаків полягли в морських хвилях Балтики, загинули в десантах або померли від цинги та хвороб у сирих північних гарнізонах. Іван Звенигородський вижив, але повернувся додому з підірваним здоров'ям, назавжди запам'ятавши холодні води далекого моря, де козацьку кров проливали за чужі імперські амбіції московського царя.
— Бачиш, Грицю, — підсумував Олекса, дивлячись у згасаюче полум'я. — Козача мужність була такою великою, що її кидали навіть у холодні балтійські води. Але чужа війна ніколи не приносила українцям щастя, хоч славу про хоробрість наших предків чули навіть на далеких північних берегах.
На картині зображено бій українських козаків-запорожців на чолі з Самійлом Кішкою (або загальний морський бій козацької чайки з турецьким кораблем).
