Як влада легалізувала негласне біометричне стеження в Україні
Навесні 2022 року, коли увага всього світу була прикута до оборони Києва та виживання української державності, у владні кабінети сектору безпеки без жодного публічного обговорення увійшов американський приватний стартап Clearview AI. Його генеральний директор Хоан Тон-Тхат запропонував державі безкоштовний необмежений доступ до своєї біометричної пошукової платформи.
Медійна упаковка цієї ініціативи була бездоганною: передовий штучний інтелект передається на потреби оборони для ідентифікації тіл загиблих окупантів, встановлення воєнних злочинців за записами вуличних камер і викриття колаборантів на деокупованих територіях. Проте за лаштунками патріотичної риторики розгорнулася одна з наймасштабніших і найнебезпечніших операцій із демонтажу цифрового суверенітету та конституційних прав громадян в історії незалежної України. Безкоштовний доступ, презентований як благородний жест західного вендора, виявився класичним троянським конем, що заклав фундамент для повної легітимізації неконтрольованого стеження всередині країни.
Головна інституційна вада цієї співпраці полягає у свідомому та цинічному обході всього правового поля України. Державні органи, покликані стояти на варті закону, підписали непублічні меморандуми та відомчі угоди з іноземною компанією, яка у цивілізованому світі вважається токсичним ізгоєм. Формула благодійної допомоги «pro bono» була обрана не випадково: вона дозволила силовикам повністю уникнути процедур публічних закупівель через систему Prozorro, не формувати публічні технічні завдання, оминути парламентський нагляд і, що найважливіше, проігнорувати обов'язкову державну експертизу в Держспецзв'язку на створення Комплексної системи захисту інформації (КСЗІ). Без жодного рядка у спеціальному законі, без ухвали Верховної Ради та всупереч прямим вимогам статті 32 Конституції України, яка категорично забороняє збір, зберігання та використання конфіденційної інформації про особу без її згоди інакше як за прямою нормою закону, іноземний комерційний інструмент було вмонтовано в повсякденну роботу Міністерства оборони, Головного управління розвідки, Служби безпеки України, Національної поліції та Державної прикордонної служби.
Ба більше, погоджуючись на співпрацю з Clearview AI, українська держава пішла на пряме відмивання вкрадених даних. Алгоритмічна база американської компанії, яка налічує десятки мільярдів зображень, формувалася шляхом несанкціонованого та агресивного скрапінгу відкритих веб-ресурсів, включаючи соціальні мережі Facebook, Instagram, LinkedIn, Twitter і заборонений російський ресурс «ВКонтакте». Мільйони українських громадян, які викладали свої фотографії в інтернет без жодної думки про біометричну обробку, опинилися в комерційній базі підрядника без свого відома чи згоди. Поки суди та регулятори захисту даних у Франції, Італії, Греції, Великій Британії та Нідерландах виносили проти Clearview AI нищівні вердикти, накладали штрафи на десятки мільйонів євро та прямо забороняли діяльність компанії як кричуще порушення Загального регламенту захисту даних (GDPR), Україна добровільно перетворилася на регуляторний офшор, де закрита компанія отримала унікальний полігон для донавчання своїх нейромереж на матеріалах реального збройного конфлікту.
Ситуація набуває характеру прямої загрози національній безпеці, якщо проаналізувати фізичну та юридичну інфраструктуру цього сервісу. Clearview AI функціонує як закрита пропрієтарна хмара, чиї сервери фізично розташовані на території Сполучених Штатів Америки в інфраструктурі комерційного гіганта Amazon Web Services. Це означає, що щоразу, коли український оперативник, слідчий поліції чи офіцер контррозвідки завантажує фотографію для перевірки, чутливі матеріали кримінальних проваджень, деталі негласних слідчих (розшукових) дій, знімки закритих військових об'єктів, кадри з бодікамер або фото невідомих осіб автоматично мігрують через океан на іноземні комерційні сервери. Разом із фотографіями передається масив критичних метаданих: точний час запиту, IP-адреса робочого місця або мобільного пристрою силовика, геолокаційні координати та непрямий опис напрямку оперативної розробки.
Усі ці масиви даних негайно підпадають під пряму юрисдикцію американського законодавства, зокрема під дію екстериторіального закону US CLOUD Act та статті 702 закону FISA (Foreign Intelligence Surveillance Act). Відповідно до цих актів, правоохоронні органи та спеціальні служби США мають право без згоди, відома чи погодження з українською стороною вимагати від компанії повний доступ до інформації, яка проходить через її сервери. Таким чином, вітчизняні силовики власними руками передали іноземній юрисдикції суверенну монополію на таємницю слідства та оперативно-розшукової діяльності. Американська приватна фірма, чиїми ранніми спонсорами виступали одіозні венчурні інвестори на кшталт Пітера Тіля, а консультантами — колишні високопосадовці з Вашингтона, отримала вичерпне, структуроване та постійно оновлюване досьє про те, кого, де, коли і з якою метою шукають правоохоронні органи воюючої держави.
У суспільстві роками підтримувалася зручна ілюзія, що Clearview AI використовується виключно на «нулі» та проти кадрових російських окупантів. Проте реальність оперативної роботи давно демонструє масштабний процес функціонального розповзання (scope creep). Сьогодні ця система перетворилася на рутинний каральний та фільтраційний інструмент щодо цивільного населення України. На блокпостах, залізничних вокзалах, транспортних хабах та під час так званих стабілізаційних заходів поліцейські патрулі масово використовують мобільний додаток Clearview на службових планшетах або навіть на власних незахищених смартфонах. Практика полягає в тому, що людину на вулиці зупиняють під будь-яким надуманим приводом перевірки документів, наводять камеру на її обличчя і протягом кількох секунд сканують цифровий відбиток. Якщо в реєстрах МВС людина може бути кришталево чистою, то Clearview негайно підтягує забуті сторінки з соціальних мереж, фотографії десятирічної давнини, знімки з нічних клубів, родинні альбоми родичів і навіть неактивні псевдоніми на форумах.
Цей масив неструктурованих даних стає потужним важелем для психологічного тиску, несанкціонованого компромату та фільтрації підозрюваних у порушенні мобілізаційного законодавства, ухиленні від призову чи участі в опозиційних громадських ініціативах. На прикордонних пунктах пропуску співробітники Держприкордонслужби використовують той самий інструмент для швидкого просіювання громадян, що виїжджають або повертаються до країни, безпідставно затримуючи людей на підставі випадкових збігів або суб'єктивного аналізу їхнього цифрового сліду в інтернеті. Громадянин, який не скоїв жодного правопорушення, опиняється під ковпаком системи, де його приватність знищена без жодного рішення суду, протоколу чи навіть повідомлення про підозру.
Окремого масштабу набуло процесуальне шахрайство, на яке системно йдуть слідчі органи заради використання результатів Clearview у судах. Оскільки американська програма не має сертифікації, не внесена до переліку дозволених криміналістичних інструментів і не пройшла жодної державної метрологічної експертизи, її висновки є юридично нікчемними і не можуть бути визнані допустимими доказами відповідно до статей 84–86 Кримінального процесуального кодексу України. Щоб обійти цю перепону, силовики вдаються до фальсифікації процесуальних джерел інформації. У протоколах огляду та матеріалах досудового розслідування слідчі використовують абстрактні, заздалегідь заготовлені кліше на кшталт «у ході моніторингу відкритих джерел мережі Інтернет встановлено зв'язок» або «в результаті реалізації оперативної інформації було зафіксовано схожість особи». Після цього призначається формальна судова фотопортретна експертиза в державному науково-дослідному інституті судових експертиз, яка просто копіює та процесуально легалізує результат, виданий алгоритмом закритих американських серверів. Судді, засліплені загальним воєнним психозом або не маючи технічної кваліфікації, закривають очі на очевидно сфальшовану природу походження первинних даних, що фактично руйнує засади змагальності сторін і право людини на захист.
Проте найцинічніший вимір цієї історії полягає в тому, що Clearview AI від самого початку був лише підготовчим етапом, психологічним криголамом, покликаним зламати суспільний опір перед появою власної державної системи біометричного контролю.
Чотири роки безкарного використання розпізнавання облич на вулицях відучили суспільство опиратися, а силові структури — озиратися на Конституцію. Логічним, закономірним і загрозливим фіналом цього процесу став наказ Міністерства внутрішніх справ № 596 від 26 червня 2026 року, яким було затверджено Положення про Інформаційно-комунікаційну систему «Лікон». Якщо американський сервіс шукав людей за неструктурованими фотографіями з мережі, то «Лікон» став інструментом прямого зшивання біометрії з фундаментальними основами державного документообігу.
Система «Лікон» отримала прямий, безпосередній доступ до серця державних даних: Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР), відомчих баз видачі внутрішніх і закордонних паспортів, реєстрів водійських посвідчень, обліків втрачених документів та криміналістичних масивів фотороботів. Це означає, що більше немає потреби сподіватися на фотографію у Facebook чи профіль десятирічної давнини. «Лікон» оперує високоякісними біометричними стандартами ICAO, закладеними в електронні чипи паспортів кожного громадянина України. Більше того, у технічні завдання цієї системи закладається взаємодія з потоками даних камер відеоспостереження комунальних систем «Безпечне місто», що функціонують у столиці та обласних центрах. У такий спосіб формується єдиний нерозривний контур: вулична камера розпізнає обличчя в потоці людей, «Лікон» за мілісекунди зіставляє геометрію обличчя з паспортом і видає оперативнику на планшет персональне досьє — з податковим номером, точною адресою реєстрації, історією перетину кордону, номерами автівок і переліком родичів.
Те, що в офіційних звітах МВС цинічно прикривається турботою про «пошук зниклих безвісти» та «ідентифікацію людей із втратою пам'яті», на ділі є класичною антиутопічною інфраструктурою тоталітарного нагляду. Усе це запроваджено не відкритим і прозорим законом, навколо якого велися б запеклі дебати у сесійній залі парламенту, а звичайним підзаконним актом — відомчим наказом, підписаним за зачиненими дверима міністерства. Цей крок остаточно закріпив біополітичний розворот української держави: громадянин більше не є носієм суверенних конституційних прав, а перетворюється на рухомий цифровий об'єкт, біометричний вектор, який перебуває під перманентною, невідворотною підозрою системи.
Співпраця з Clearview AI була не випадковою помилкою і не благородною допомогою в скрутну годину; вона стала початком спланованої здачі правових інститутів, через яку воююча Україна, захищаючись від зовнішнього авторитаризму, впевнено і стрімко збудувала власну внутрішню модель цифрового поневолення.
