Я зі своїм їбанутим перманентним оптимізмом чомусь був впевненим, що такого після 2014 року в Україні вже не станеться.
Вища кваліфкомісія суддів провела конкурс із добору суддів апеляційних судів - найсмердючіший із можливих. Купа родичів, друзів і знайомих членів ВККС, Вищої ради правосуддя та інших поважних установ стали його переможцями. Непотизм, корупція й непрофесіоналізм - на рівні ВККС часів Януковича.
Коли Тимчасова слідча комісія ВР почала викликати найодіозніших ВККСівців на засідання, дехто просто відмовився приходити (члена комісії Чумака будуть примосово доставляти на засідання ТСК силами поліції К.В.) Інші відмовилися відповідати на прямі питання, посилаючись на 63 статтю Конституції.
Вчитайтеся ще раз: керівники установи, котра відбирає на посади суддів і опікується їх доброчесністю, відмовляються відповідати на прямі питання щодо своєї професійної діяльності, щоб не обирати між кримінальною відповідальністю за незаконні дії чи неправдиві свідчення ТСК!
Але й це ще не кінець. Вища рада правосуддя, в умовах, коли конкурс розкритикований в усіх усюдах як найбрудніший із можливих, оголошує позачергове засідання, щоб призначити максимум із цих сумнівно обраних кандидатів - доки всю шарашку не розігнала ТСК!
Знаєте, коли я бачив таке востаннє? В квітні 2014, коли януковичівська суддівська мафія намагалася терміново заповнити всі козирні вакансії в системі й призначила зʼїзд суддів за пару днів до прийняття закону «Про відновлення довіри до судової влади», який міняв докорінно правила гри.
До речі, тоді ми їм завадили. Просто фізично повикидали з Кловського палацу. А тепер, здається, і це не можливо
