Справедлива боротьба проти дискримінацій у виконані демократів в останні півсторіччя перейшла в стадію таких перегибів і закидонів, що зрештою викликала ресентимент білого гетеросексуального чоловіка. Мене прям вкурлювала заборона слів і книжок в США «Пригоди Гекльберрі Фінна» і «Убити пересмішника».
Тому я чудово розумію природу супротиву республіканців. На жаль демократи самі дали привід критикувати їхнє виконання лібералізму. Економіст Аджемоглу (автор книги «Чому нації занепадають?») навів розкішний аргумент до цієї тези:
«За останні півстоліття ми стали свідками того, як випускники вищих навчальних закладів набули набагато більшого значення як за чисельністю, так і за соціальним статусом. Це справді змінило політичну динаміку — особливо в лівоцентристському таборі, який раніше отримував більшість голосів саме від робітничого класу. Зараз лівоцентристів підтримують випускники вищих навчальних закладів, [тоді як] робітничий клас перейшов до помірної, а іноді й крайньої правої орієнтації…
Університет прищеплює космополітичні цінності — вони були більш відкритими до імміграції, більш чутливими до питань прав меншин. Вони об’єдналися навколо цього, ігноруючи економічні проблеми.
У США з 1980 по приблизно 2013 рік заробітна плата чоловіків без вищої освіти, з урахуванням інфляції, знизилася — і це в період, коли економіка досить суттєво зростала. Наскільки мені відомо, в історії немає аналогів такого явища. Водночас їм казали: «Ваші традиційні цінності — це погано, ви мусите їх змінити». Гадаю, ви розумієте, наскільки це могло збити з пантелику. Саме таку реакцію ми й спостерігаємо».
*******
Дуже раджу все інтерв’ю «Bloomberg». Дає розуміння того, що треба в консерваторії шось підходи. Бо дискримінація і розколи до добра не доводять.
Лауреат Нобелівської премії з економіки Дарон Аджемоглу про те, чому демократам слід хвилюватися
Політична ситуація в США досягає апогею. До проміжних виборів залишилося лічені дні, а незадовго до них відбулися вибори в Бразилії, Сербії та Ізраїлі, тоді як у Великій Британії уряд Енді Бернхема щойно оприлюднив свій перший бюджет. На думку професора Массачусетського технологічного інституту Дарона Аджемоглу, одного з лауреатів Нобелівської премії з економіки 2024 року, на кону стоїть не лише доля окремих урядів чи країн, а й стан самої демократії.
У своїй останній книзі «Що сталося з ліберальною демократією: переосмислення політики спільного процвітання» Ацемоглу пропонує рецепт для лівоцентристів — політичної традиції, з якою він себе ототожнює, але яка, на його думку, має адаптуватися до епохи штучного інтелекту та алгоритмічних соціальних мереж.
? - Чи відіграло ваше походження якусь роль у вашій роботі над питаннями процвітання? Ви виросли в Туреччині як представник вірменської меншини.
! - Мій інтерес до диктатури, демократії та економічних наслідків, які вони спричиняють, значною мірою сформувався під впливом мого раннього та пізнього дитинства. Туреччина перебувала під військовою диктатурою й мала чимало політичних, соціальних та економічних проблем.
? - Вам було, здається, близько 13 років, коли стався переворот 1980 року.
! - Саме так. Коли я навчався в середній школі, військова присутність була дуже відчутною.
? - Гадаю, ви відчували це сильніше, оскільки належали до меншини? (Це питання виникло після прочитання інтерв’ю 2024 року, яке Ацемоглу дав під час отримання Нобелівської премії, де він говорив про «неспокій, невизначеність [та] насильство» як одну з причин, через які його батько покинув юридичний факультет Стамбульського університету. Ще раніше родина пережила звірства проти вірмен за часів Османської імперії, але Ацемоглу розповів мені, що про це мало говорили в його дитинстві, оскільки це було — і залишається — чутливим питанням у Туреччині).
! - Мені пощастило — ми могли собі дозволити певні речі — але в деяких колах панувала ворожість до вірмен; це можна було якось відчути. Але в дитинстві я ніколи не ідентифікував себе з жодною етнічною чи релігійною групою. Це, ймовірно, відіграло певну роль у тому, що мене привабили ліберальні ідеї, які підкреслюють і відзначають плюралізм.
? - Я вважаю, що «Що сталося з ліберальною демократією?» — це дуже політична книга. Чи є вона відповіддю на праву популістську політику?
! - Книга шукає альтернативу праворадикальним ідеям. Мета — сприяти появі нової філософії управління для ліберальних ідей, для ліберальної демократії.
! - Я свідомо вирішив не обговорювати етнонаціоналізм, альтернативну праву [або] квазіфашистські ідеї. [Президент Дональд] Трамп згадується лише один-два рази. Я хочу зосередити увагу на лівоцентристських силах і самій суті ліберальної демократії, а не на альтернативах.
Існує дискусія щодо того, чому занепав Рим. Дехто каже: «О, це через варварів». Але саме внутрішня слабкість Риму зробила його таким вразливим перед варварами. Ось що я думаю про лібералізм — його власна слабкість зробила його вразливим перед цими брудними рухами. Я хочу запитати: як ліберальні ідеї можна оновити та відродити для нашої сучасної епохи?
(Термін «лібералізм» використовують як ліві, так і праві. На початку книги Ацемоглу уточнює, що він зосереджується на «лівоорієнтованій частині великого політичного табору», яку він ототожнює з лібералізмом «Нового курсу» президента Франкліна Делано Рузвельта та європейських соціал-демократів. «Цей вид лібералізму, — стверджує він, — історично був рушійною силою матеріального та соціального прогресу».)
? - Ви хочете, щоб лівоцентристи стали кращими?
! - Набагато кращими.
? - Ви пишете, що частково причиною їхніх невдач є власна провина — що лівоцентристи ніколи не мали б так заглиблюватися в політику ідентичності.
! - Так, але це лише поверхневий рівень. Я розглядаю політику ідентичності як наслідок змін у соціальній структурі постіндустріального суспільства. Постіндустріальне суспільство значно ускладнило досягнення загального добробуту — однієї з ключових обіцянок ліберальної демократії. Завдяки цифровим технологіям та глобалізації можна було отримувати великі прибутки, розширювати ринок збуту, але водночас звільняти працівників.
За останні півстоліття ми стали свідками того, як випускники вищих навчальних закладів набули набагато більшого значення як за чисельністю, так і за соціальним статусом. Це справді змінило політичну динаміку — особливо в лівоцентристському таборі, який раніше отримував більшість голосів саме від робітничого класу. Зараз лівоцентристів підтримують випускники вищих навчальних закладів, [тоді як] робітничий клас перейшов до помірної, а іноді й крайньої правої орієнтації.
? - Але чи не є це частково природною формою прогресу? У нас так багато випускників вищих навчальних закладів, тому що люди прагнули, щоб їхні діти вступили до університету. Я не знаю, якою б була альтернатива.
! - 100%. Умови для випускників вищих навчальних закладів набагато кращі, [а] економіка потребувала випускників вищих навчальних закладів. Але я не вважаю, що змусити всіх вступати до університету є ані реалістичним, ані бажаним. Випускники вищих навчальних закладів — це не однорідна група, але їх об’єднувала одна річ: культурні питання. Університет прищеплює космополітичні цінності — вони були більш відкритими до імміграції, більш чутливими до питань прав меншин. Вони об’єдналися навколо цього, ігноруючи економічні проблеми.
У США з 1980 по приблизно 2013 рік заробітна плата чоловіків без вищої освіти, з урахуванням інфляції, знизилася — і це в період, коли економіка досить суттєво зростала. Наскільки мені відомо, в історії немає аналогів такого явища. Водночас їм казали: «Ваші традиційні цінності — це погано, ви мусите їх змінити». Гадаю, ви розумієте, наскільки це могло збити з пантелику. Саме таку реакцію ми й спостерігаємо.
? - Я припускаю, що ви не кажете, що ми не повинні намагатися боротися з дискримінацією?
! - Дискримінація існує. Покращення інклюзивності та боротьба з певними проявами нетерпимості були соціально корисними. Проблема полягала в тому, що це відбувалося у специфічній «зверху вниз» манері, коли соціально впливові — а іноді й економічно впливові — групи намагалися змінити цінності решти суспільства. Це ніколи не працює. Я не проти цілей [різноманітності, рівності та інклюзії] (DEI), але проти форми, яку це набуло. Зокрема, зневажливого ставлення до цінностей традиційних робітничих спільнот.
? - Я хочу перейти до ваших рекомендацій. Ви називаєте це «лібералізмом робітничого класу». У Великій Британії з’явився новий прем’єр-міністр, Енді Бернем — гадаю, він би дуже добре ідеологічно співпав із вами. Дайте йому кілька порад.
! - Багато країн потребують більших податкових надходжень. У нас є чудова нагода розширити податкову базу: ми недостатньо оподатковуємо доходи від капіталу. Якщо ви — власник бізнесу і називаєте дохід, який отримуєте від своєї компанії, доходом від праці, ви сплачуєте набагато вищий податок, ніж якщо б називали його доходом від капіталу.
! - Якщо розширити цю податкову базу, ви також усунете стимул до надмірної автоматизації — [не] субсидуючи підприємства за використання капіталу замість праці.
(Ще до того, як він отримав Нобелівську премію, автоматизація була однією з галузей досліджень, завдяки яким Ацемоглу став відомим у своїй сфері. Він має репутацію надзвичайно плідного вченого: коли я згадав, що беру у нього інтерв’ю, один економіст-теоретик сказав: «Він — справжня машина, що випускає одну статтю за іншою на найрізноманітніші теми. Не знаю, як йому це вдається».)
? - Тоді можуть з’явитися підприємства, які скаржаться на занадто високі податки, або дуже заможні люди, які вирішать покинути Велику Британію.
! - Це цілком реальна проблема, але на національному рівні більшість підприємств не схильні до міграції.
Просто оподатковуйте весь дохід у джерела, не зважаючи на те, чи називатимемо ми його доходом від капіталу чи праці — це справді спростить ситуацію. Підприємства можуть втекти на Бермуди чи Багами, але це матиме соціальні, економічні та політичні наслідки. Сьогодні ми миримося з такими егоїстичними вчинками, але якщо нам вдасться об’єднати людей навколо спільних цінностей, це стане набагато складніше.
? - А як щодо податків на майно, що поширюються на ширше коло людей? Чи підтримуєте ви новий податок у Нью-Йорку на другі будинки вартістю понад 5 мільйонів доларів? А як щодо людей, які, можливо, вже на пенсії та мешкають у такій нерухомості?
! - Це набагато більш «сірі» зони. Ліберальні ідеї не супроводжуються набором правил, що дає чіткі відповіді на кожне питання. Нам доводиться йти на компроміси. Ми маємо приймати місцеві рішення щодо місцевих питань.
Все залежить від того, як це подається і сприймається. Якщо такий податок запроваджується однією групою без згоди інших, це викличе негативну реакцію та відтік населення — адже люди можуть уникнути цих податків, переїхавши.
(Я мав на увазі засновника Citadel Кена Гріффіна, чий пентхаус вартістю 238 мільйонів доларів став об’єктом уваги в плані оподаткування других осель, запропонованому мером Нью-Йорка Зохраном Мамдані. Зараз Гріффін розширює свої інвестиції в нерухомість у Маямі.)
У воєнний час люди платили більше податків [і] працювали наполегливіше. Чому? Бо вони розуміли, що всі в одному човні. У них було почуття справедливості та обов’язку. Якщо ми зможемо провести дискусію, яка підтримає підвищення податків на нерухомість, це буде зовсім інше [ніж] коли один харизматичний політик [каже]: «Межа має становити 5 мільйонів доларів».
? - Що ви думаєте про мера Зохрана Мамдані?
! - Він має дивовижну харизму [і] чітко та переконливо порушує правильні питання. Завдяки йому поняття «доступність житла» стало загальновідомим. Це заслуговує на похвалу.
Але він є продуктом нью-йоркського політичного середовища, що орієнтується на ту саму лівоорієнтовану базу активістів із числа випускників вищих навчальних закладів. Його стиль політики — з акцентом на соціалізмі чи інших питаннях, які так далекі від повсякденних турбот робітничих громад, — не знайде широкого поширення.
? - Чи є це попередженням для демократів, щоб вони не йшли занадто далеко в цьому напрямку?
! - Безумовно. Багато дискусій створюють враження, ніби існує єдина межа, що розділяє поміркованих і прогресистів, і ми маємо обрати точку на цій межі. Ні.
Нам потрібно бути радикальними у тому, як ми уявляємо собі лібералізм — радикальними у тому, як ми мислимо про економічні рішення, зокрема щодо штучного інтелекту. Зараз не час бути боязкими. Але нам потрібно поєднувати це зі значно більшою поміркованістю, коли йдеться про питання, які можуть об’єднати ширше коло прихильників. Прогресисти мислили радикально, але водночас звузили допустимий простір. Це смертний гріх, коли ви хочете побудувати ліберальну коаліцію.
? - Частина критики, опублікованої журналом «The Economist» щодо вашої роботи — яка, як ви тоді сказали, здавалася вам наклепницькою статтею — стосувалася штучного інтелекту. Ви описали ШІ як надзвичайно потужну технологію, але зазначили, що її впровадження буде повільним. Зараз це не здається повільним.
! - Звісно, впровадження прискорилося — я не передбачав, як швидко з’явиться агентивний ШІ, — але воно все ще не таке швидке. Ми іноді плутаємо впровадження чат-ботів у повсякденне життя людей із використанням ШІ у виробничому процесі. Лише одна професія зазнала повного перетворення завдяки ШІ: програмування.
? - Я не впевнений, що це правда. Ви визнали, що недооцінювали ШІ; можливо, ви знову його недооцінюєте.
! - Є так багато невизначеності.
Те, проти чого я насправді заперечую — і, як мені здається, що дуже подобається журналу «The Economist», — це зарозумілий напрямок розвитку ШІ, визначений як «загальний штучний інтелект» (AGI). Це не єдиний напрямок, і це навіть не найкращий напрямок. Такий фокус у США уповільнив поширення ШІ. Китай відстає від Сполучених Штатів, якщо дивитися на великі мовні моделі, але там набагато активніше намагаються інтегрувати ШІ у виробничий процес.
? - У книзі ви пишете, що віра в AGI може стати самореалізуючимся пророцтвом: коли ви надто зациклюєтеся на цьому, ви недостатньо досліджуєте альтернативні напрямки.
! - Якщо це самореалізуюче пророцтво, воно приведе нас до антиутопічного майбутнього. Якщо ж ні, ми спробуємо рухатися до такого майбутнього і завдамо чималої шкоди, не отримавши при цьому жодних переваг.
Якщо хоча б 50 % надзвичайно талановитих молодих людей, які йдуть у сферу ШІ, передумають і скажуть: «Ні, нас не цікавить загальний штучний інтелект (AGI). Ми хочемо використовувати ШІ, щоб підвищити продуктивність працівників, розширити можливості громадян та поглибити демократичні простори» — саме це ми й отримаємо. Багато з них йдуть у сферу ШІ, бо вважають, що робота над AGI — це найкраще, що можна робити. Чому вони так думають? Через велику кількість наукової фантастики; через те, що про це розповідають ЗМІ у США; [та] через дуже харизматичних людей, які заробляють великі гроші й розповідають їм про це.
? - Під «дуже харизматичними людьми» ви маєте на увазі [генерального директора OpenAI] Сема Альтмана, [генерального директора Anthropic] Даріо Амодеї [та генерального директора SpaceX] Ілона Маска? Що ви радите ЗМІ: менше висвітлювати їх?
! - Менше про них писати.
? - Це неймовірно цінні компанії
Менше писати про них сліпо. Однією з причин, чому Трамп став відомим у 2015 році, було те, що кожне його слово висвітлювали — дещо критично, дещо безкритично. Саме це ми робимо з Маском [та] Альтманом.
«The Economist» — хай їм Бог дасть здоров’я — має повне право нападати на мене. Я вітаю критичні статті, але краща з них могла б бути інтелектуально цікавішою. За два тижні до цього вони присвятили цілий номер ідеям Маска щодо політики. Чому так? Чому ми не говоримо про оподаткування його величезного статку?
? - У тому інтерв’ю йому задавали жорсткі запитання.
! - О, не зовсім. Помірна критика після того, як ви надаєте цим людям трибуну.
? - Я не думаю, що інтерв’ю — це те саме, що трибуна. Я брав інтерв’ю у Маска минулого року. Гадаю, було добре побачити, як його розпитували.
! - Чудово тиснути на нього, але якщо ви надаєте йому авторитет — нібито він є тим, хто знає, як європейцям слід організовувати свою політику, лише тому, що він досяг успіху, інвестуючи в кілька компаній, — то тут щось не так.
(Головна стаття на обкладинці журналу «The Economist» за липень 2026 року, присвячена Маску, ґрунтувалася на інтерв’ю, під час якого йшлося про його підтримку ультраправих партій у Європі та де йому було поставлено пряме запитання щодо його сприяння поширенню антимусульманського фільму «Citizen Vigilante». Пізніше Маск назвав свою інтерв’юерку, головну редакторку Занні Мінтон-Беддос, «зрадницею Заходу» та (як він також називав мене) «НПЦ».)
? - Маск є власником X. Ви пишете, що хотіли б припинити роботу алгоритмічних новинних стрічок у соціальних мережах. Чому, на вашу думку, вони є такими проблематичними?
! - Багато розумних людей вважали, що соціальні мережі демократизують комунікацію [і] створять нові спільноти, де ми зможемо будувати довіру. Сталося саме навпаки. Соціальні мережі замінили реальні спільноти. Так сталося тому, що алгоритмічне маніпулювання увагою людей стало великим бізнесом.
! - Регулювання соціальних мереж у ліберальному суспільстві — це делікатний баланс. Є люди, які висловлюють обурливі речі, а потім алгоритм відбирає найобурливіші з них і показує їх вам. Нам потрібно зосередитися на алгоритмах, а не на свободі слова людей.
? - Ви також хотіли б, щоб корпорації вкладали менше грошей у політику.
! - Як і свобода слова, свобода окремих осіб робити пожертви на користь кандидатів є священною.
? - Тож мільярдер може робити пожертви зі своєї кишені?
! - Зі своєї кишені — так, але не через корпорації.
? - У чому різниця?
! - Ми маємо розглядати це в контексті реалій США. Кращою системою було б державне фінансування всіх кандидатів, але ми до цього не дійдемо. Головний принцип тут полягає в тому, що особи є вільними — вони мають права, які є основою лібералізму. Алгоритми не є особами. Корпорації — це не особи.
? - Я відчуваю приховане занепокоєння, що пронизує всю книгу. Ви пишете: «Загроза — або, фактично, реальне — насильство проти лібералів, меншин та знедолених може бути вже за рогом». Де ви бачите проблиски надії? Лідери, які роблять те, що ви схвалюєте?
! - Я не збираюся шукати лицаря в білих обладунках. Те, що дає мені надію, — це те, що люди дуже пристосовні. Навіть у цьому поляризованому світі люди мають глибоке почуття справедливості, навколо якого ми можемо об’єднатися. Між різними політичними таборами у Великій Британії та США є так багато спільних моральних цінностей. Поляризація, погане керівництво та соціальні мережі затьмарили їх.
? - Невже немає жодного лідера, на якого ви могли б вказати?
! - У США я можу навести приклади кращих моделей, на відміну від менш вдалих.
? - А демократичні соціалісти? Ні Мамдані, ні [депутатка від Нью-Йорка] Александрія Окасіо-Кортес?
Знову ж таки, у них є кілька хороших ідей, але вони розколюють суспільство. Якщо подивитися на таких людей, як [представник Каліфорнії] Ро Кханна чи [сенатор від Джорджії] Джон Оссофф, то вони виступають за глибоке осмислення економічних питань, але водночас наголошують на єдності. Це дуже важливо.
(Цікавий вибір, особливо з огляду на майбутні проміжні вибори у США. Оссофф балотується на переобрання до Сенату, лідируючи в опитуваннях у штаті, де два роки тому переміг Трамп. Ханна був моїм гостем у березні й говорив про коаліцію, яка об’єднає прогресистів та прихильників MAGA проти «безкарності еліти» та «нових воєн на Близькому Сході»_.
? - Чи вважаєте ви, що стали більш політично активним завдяки своїм дослідженням чи через сучасні реалії?
! - Я не хочу, щоб це зводилося до протистояння однієї політичної фракції з іншою. Ми всі маємо брати участь у політиці. Політика має бути більш багатовимірною.
Дозвольте мені зробити ще одне заключне зауваження. У США нам щодня кажуть, що штучний інтелект (ШІ) змінить кожен аспект нашого життя. Я вважаю, що це на 90 % вірно. А в наступному реченні нам кажуть: «Тримайтеся подалі від ШІ, інакше ви його сповільните. Нехай Альтман, Маск, Амодей та [генеральний директор Meta] Марк Цукерберг очолюють цей процес».
У демократичному суспільстві ці два твердження не можуть бути правильними одночасно. Якщо щось має бути хоча б наполовину таким революційним, як ШІ, то наша демократична відповідальність — брати в цьому участь. Саме на це я сподіваюся
