Іранці не здались США на переговорах і не дозволили Трампу зберегти обличчя щоб їбанько без ущерба для репутації втік з тупікової війни. Його посланець Венс поїхав з нічних тьорок з повідомленням, що Іран відмовився відмовлятись від збагачення урану, наслідком чого є можливе створення ядерної бомби.
Однак Венс ні словом не прохопився про те, чи буде дозволено Ірану збирати податі з танкерів, які пропливатимуть Ормузською протокою мимо країни аятол. Такого права у терористів до виходки США не було. Але зараз вони вже це роблять, викатуючи рахунок в кріптовалюті (щоб американці не наклали санкції на платників податі за розрахунки в доларах).
При цьому одночасно з заявою Венса Трамп публічно повідомив, що США вже перемогли Іран в військовому сенсі, лишились лише якісь подробиці. А значить американці продовжать шукати шляхи виходу з іранської западні, хоч трохи зберігши обличчя аби не виглядати як Байден в Афганістані.
І оцей перенос уваги з краху торгівлі на ядрьону-матрьону аятоли виглядає як те, що американці внутрішньо змирились з крахом міжнародної системи права щодо морської торгівлі. Право сили Ірану перемогло силу права, яку Трамп сам ламав і хакав останній рік. Тому, імхо, американці проти податєй не сильно і протестуватимуть.
Британський «̷В̷і̷с̷н̷и̷к̷ ̷К̷а̷п̷і̷т̷а̷л̷і̷с̷т̷і̷в̷» «Financial Times» якраз викотив історичний екскурс в історію податєй (чим відрізняється протока від каналу, оказується Данія остання збирала бабулєси з пропливаючих кораблів по протоці і лише тиск США змусив їх відмовитись, але Туреччина таки огрібає гроші за проходження природної протоки, однак її не пресують за це).
В статті висловлюється протест арабських і західних країн проти повернення до злочинного минулого. Але якось вяло протестують. Мабуть платити по $1 долару за барель буде простіше.
Хоча це справедливо називають скринькою Пандори. Бо тоді у Китаю взагалі не буде причин не брати гроші за кораблі, що пропливають мимо його узбережжя. А там для світової торгівлі ще гірший потік вантажів(((
Морські збори: історія оподаткування водних шляхів
Наприкінці XVIII століття судно, що перевозило близько 50 тонн пшениці, пропливало через Дарданелли до території сучасної України. Щоб пройти протоку з таким скромним вантажем, купець Апашташ Парасара розумів, що йому доведеться сплатити османам збір за безпечний прохід.
Згідно з історичними записами, мито, яке називалося «Ізн-і сефінеї», становило близько 300 акче — міра срібла, еквівалентна сьогодні приблизно 15 000 доларів. Воно було частиною складної системи зборів та дозволів, які османи стягували з суден, що прямували до того, що вони вважали своїм приватним внутрішнім озером, — Чорного моря.
Сучасне морське право чітко забороняє державам стягувати плату з суден за проходження територіальних вод. Але це не завадило Ірану, 230 років по тому, заявити, що він стягуватиме збори у розмірі до 2 млн доларів з суден за проходження Ормузької протоки — раніше відкритого водного шляху, через який проходить понад п’ята частина світових морських перевезень нафти та газу.
«Уся проблема стягнення мита на міжнародному водному шляху є складною і, можливо, незаконною», — сказав Ендрю Рігден Грін, партнер у справах морських спорів у юридичній фірмі Watson, Farley & Williams.
Йорук Ішик, аналітик у галузі морських перевезень, який керує консалтинговою компанією Bosphorus Observer зі штаб-квартирою в Стамбулі, сказав: «За транзит природним водним шляхом не можна стягувати жодних зборів. Це відкриє скриньку Пандори». Така схема може «перевернути століття морського права», — додав він.
Публічне оголошення про систему зборів у Ормузі відбулося після укладення хиткого перемир’я між США та Іраном. Це сталося після кількох тижнів бойових дій, під час яких протока була закрита для всіх суден, крім кількох, схвалених Корпусом вартових ісламської революції Ірану.
За словами осіб, обізнаних із ситуацією, за транзит, здійснений незадовго до перемир’я, стягували плату на індивідуальній основі, при цьому було мало ясності щодо того, скільки суден було залучено до цих тіньових операцій.
Іранський союз експортерів нафти, газу та нафтохімічної продукції згодом заявив, що платежі слід здійснювати у криптовалюті, щоб уникнути санкцій США.
Оскільки Іран прагне встановити контроль над протокою, проводяться паралелі з іншими вузькими водними шляхами, де стягуються різні види зборів, такими як Босфор у Стамбулі або Суецький і Панамський канали.
Однак Ендрю Серді, професор міжнародного публічного морського права в Університеті Саутгемптона, зазначив, що вони мають «свої власні індивідуальні режими договорів». «Протока Ормуз, принаймні на даний момент, підпадає під загальне міжнародне морське право».
Поза межами конкретних договорів єдиною країною, яка протягом тривалого часу здійснювала фінансовий контроль над протокою, є Данія, яка приблизно з 1429 року стягувала мито на протоці Ересунд. Судна були зобов'язані зупинятися в Ельсінорі, місці дії п'єси Вільяма Шекспіра «Гамлет», і сплачувати 1–5 відсотків від вартості вантажу датській короні.
Практика стягування «протоки» була припинена після того, як дедалі потужніші США виступили проти цієї схеми. У звіті британської Палати громад того часу ці збори були описані як «найбільш неприйнятні з податків, що обкладають торгівлю», з аргументом, що вони «нерівноправні у своєму застосуванні та спричиняють великі втрати часу».
У 1857 році було укладено договір, що припинив цю практику, за яким сторони виплачували Данії компенсацію за втрату доходів.
Сплата зборів продовжується за проходження Суецького та Панамського каналів, що приносить відповідним органам влади мільярди доларів щороку. Це відбувається на підставі укладених договорів, які дозволяють стягувати збори для покриття витрат на утримання та інфраструктуру.
Серді зазначив: «Канали проходять через сухопутну територію, де відповідні держави — Панама, Єгипет — мають повний суверенітет, обмежений лише умовами відповідних договорів, і тому мають право стягувати мито».
Суецький канал є найприбутковішим з водних шляхів, який у 2023 році зібрав рекордні 10,3 млрд доларів транзитних зборів, перш ніж конфлікт на Близькому Сході задушив трафік у регіоні та змусив більшість вантажів обходити мис Доброї Надії.
Для порівняння, аналітична компанія Kpler оцінює, що перетворення Ормузької протоки на платний коридор могло б приносити 5–8 млрд доларів щорічно Ірану та Оману, чиї територіальні води охоплюють південну половину протоки, якби така угода була можливою.
Експерти вважають, що Босфор, турецький територіальний водний шлях, є найближчим аналогом Ормузької протоки. Його регулює Монтреська конвенція, яка дозволяє Анкарі стягувати з суден плату не за транзит, а за послуги маяків, санітарного контролю та рятувальних служб, розмір якої розраховується на основі чистого тоннажу. Доходи від суден, що не заходять у порт, становлять близько 250 млн доларів.
Експерти зазначають, що єдине, що іранці могли б запропонувати в плані послуг, — це охорона з боку власних військових та захист від можливих мін на основних судноплавних шляхах.
Джордж Мачерас, глобальний керівник морського сектору в компанії Watson, Farley & Williams, порівняв збори, що стягуються та збираються Революційною гвардією, зі зборами, які стягують британські військові за користування Ла-Маншем.
Однак він зазначив, що ані Іран, ані США не ратифікували Конвенцію ООН з морського права, яка регулює міжнародне морське судноплавство. Дональд Трамп як критикував ісламський режим за вимагання зборів за безпечний прохід, так і припускав, що Вашингтон колись може приєднатися до Тегерана у справі стягнення зборів у протоці.
Іран і США також не згодні щодо того, як міжнародне право має застосовуватися до Ормузу, причому Тегеран давно сигналізує, що хотів би здійснювати більший контроль над цією критично важливою протокою.
Підписуючи конвенцію в 1982 році, Тегеран видав декларацію, в якій зазначалося, що країни, які не є учасницями договору, такі як США, не зможуть користуватися правами вільного проходу через протоку.
Те, що робить Ормузьку протоку унікальною порівняно з усіма іншими прикладами, — це те, що іранці «мають лише одну сторону», тоді як інші країни контролюють обидві сторони водних шляхів, зазначила Гелен Доу, історик морської справи з Ексетерського університету.
«Через ці вузькі місця завжди траплялися історичні зіткнення», — додала вона.
Уряди країн Перської затоки та Заходу, а також судновласники висловили розчарування та опір щодо обмеження раніше відкритого маршруту.
«Ми не вважаємо, що сплата зборів відповідає міжнародному праву, і ми будемо протистояти їх введенню», — сказав Філіп Белчер, морський директор Intertanko, асоціації незалежних власників танкерів. «Ми вражені тим, що відправною точкою для переговорів у Пакистані є те, що можна обговорювати питання про мито та суверенітет над протокою».
