Коли навесні 2022 року, у найважчі дні повномасштабного вторгнення, американський технологічний стартап Clearview AI запропонував Україні безкоштовний доступ до своєї глобальної системи розпізнавання облич, це виглядало як рятівне технологічне диво. Українські чиновники з радістю прийняли "подарунок", інтегрували систему на блокпостах, почали використовувати її для ідентифікації російських окупантів, загиблих солдатів та диверсантів. Здавалося, що передові технології Кремнієвої долини стали пліч-о-пліч із ЗСУ.
Але за фасадом волонтерської допомоги ховалася одна з наймасштабніших і найцинічніших афер у сучасній історії цифрового світу. Компанія, діяльність якої офіційно визнана нелегальною та токсичною в низці демократичних країн, використала трагедію України не лише для того, щоб відмити свою репутацію. Завдяки безпрецедентному сприянню українських топ-посадовців, зокрема очільника Міністерства цифрової трансформації Михайла Федорова та керівництва МВС, експериментальний інструмент масового стеження почав проникати глибоко в цивільну інфраструктуру та державні реєстри.
Ця історія про те, як під прикриттям воєнної необхідності українська держава добровільно відкрила іноземній приватній структурі з сумнівним минулим та дірявою безпекою безконтрольний доступ до біометричних даних власних громадян, фактично делегувавши власний цифровий суверенітет системі приватної розвідки.
Афера на 70 мільярдів облич
Бізнес-модель Clearview AI у своїй первісній формі була геніальною у своїй нахабності. Компанія побудувала свій головний актив на ресурсі, який їй ніколи не належав — мільярдах людських облич. Систематично й масово "зішкрібаючи" фотографії із соціальних мереж (Facebook, Instagram, LinkedIn), новинних сайтів, відеоплатформ та відкритих баз даних, вона перетворила весь відкритий інтернет на гігантську математичну базу. Люди не укладали з Clearview жодних угод. Вони не передавали їй свої фотографії і не давали згоди на створення біометричних шаблонів. Більшість населення планети навіть не підозрювала про існування компанії, поки їхні обличчя не стали її приватним капіталом, доступ до якого вона почала продавати урядам, поліції та корпораціям.
Сьогодні Clearview гордо заявляє про базу у понад 70 мільярдів фотографій. Це не передова інновація, а безпрецедентна цифрова приватизація суспільного простору. Корпорація привласнила цифрові сліди людства, створивши наймасштабнішу систему несанкціонованого нагляду в історії, а коли постало питання про законність таких дій, виявилося, що технологія вже глибоко інтегрована в роботу силових структур США. Далі залишалося тільки легалізувати результат. І в цьому Clearview виявилася не менш вправною, ніж у написанні алгоритмів.
Гроші Тіля та тінь Palantir
Щоб усвідомити справжню природу Clearview, необхідно дослідити її генезис. Ця система з'явилася не в стерильній академічній лабораторії, а на перетині інтересів політичних активістів, венчурного капіталу та адептів праворадикальних ідеологій. Згідно з документами федерального суду США, співзасновником попередника Clearview — компанії SmartCheckr (активи якої згодом стали основою Clearview) — був Чарльз Джонсон, діяч, тісно пов'язаний з американським праворадикальним середовищем та засновник краудфандингової платформи WeSearchr. Хоча пізніше компанія намагалася дистанціюватися від його імені, він зберіг 10% акцій та отримував комісійні від продажів.
Не менш важливою фігурою в цій екосистемі став Річард Шварц, колишній старший радник мера Нью-Йорка Руді Джуліані. Саме його зв'язки в правоохоронних колах відчинили двері для пілотних тестувань системи у Департаменті поліції Нью-Йорка (NYPD), забезпечивши компанії перших серйозних клієнтів. Проте найвпливовішим гравцем у цій історії є Пітер Тіль — ранній інвестор Clearview і співзасновник корпорації Palantir, компанії, яка десятиліттями будує системи інтеграції розвідданих для державних структур. Філософія Тіля, відомого своїм скептицизмом щодо демократії, віддзеркалюється в роботі обох систем. Хоча Palantir і Clearview юридично є різними структурами, функціонально вони утворюють єдину бездоганну машину приватизації державного зору: Palantir аналізує зв'язки людини ("що ми про неї знаємо"), а Clearview ідентифікує її обличчя серед мільярдів інших ("хто це").
Вигнання з Європи та міф про "урядового" підрядника
Протягом багатьох років Clearview намагалася переконати світ у легальності своїх дій, стверджуючи, що фотографії були публічними. Але європейські регулятори відмовилися прирівнювати фото з відпустки у відкритому профілі Facebook до згоди на створення поліцейського біометричного профілю, здатного відстежувати вас усе життя. Реакція Європи була жорсткою. Орган із захисту даних Нідерландів оштрафував компанію на €30,5 млн. Італійський регулятор виніс штраф на €20 млн, визнав збір даних незаконним та наказав їх видалити. Аналогічні рішення прийняли Велика Британія, Франція, Канада та Австралія.
Сьогодні Clearview позиціонує себе як надійного постачальника ексклюзивно для державних органів. Проте це не прояв етичності, а результат примусу. Угода 2022 року з Американською спілкою захисту громадянських свобод (ACLU) в рамках позову за порушення іллінойського закону про конфіденційність біометрії (BIPA) назавжди заборонила їй надавати базу більшості приватних компаній у США.
Іронія полягає в тому, що компанія, яка прагнула монополізувати світову біометрію, виявилася нездатною захистити навіть власні дані. Витік інформації у 2020 році показав, що системою активно користувалися не лише спецслужби, а й понад 2200 приватних організацій: супермаркети Walmart, Macy's, банки, спортивні клуби та університети. А згодом через недбалість у налаштуваннях серверів у відкритий доступ потрапили внутрішні файли, вихідний код та ключі доступу до хмарної інфраструктури самої компанії.
МВС та незаконна інтеграція в "ІКС Лікон"
Проникнення Clearview в Україну не обмежилося роздачею безкоштовних акаунтів для пошуку окупантів. Система почала вростати в саму структуру правоохоронних органів України. Ключовим майданчиком для легалізації масового стеження стала інформаційно-комунікаційна система (ІКС) «Лікон», розроблена в інтересах Міністерства внутрішніх справ. Офіційно "Лікон" створювався як централізована база даних для обробки інформації про правопорушників, об'єднання реєстрів поліції та забезпечення роботи аналітиків.
Проте, як виявили розслідувачі, інтеграція алгоритмів розпізнавання облич (включно з технологіями, подібними до тих, що пропонує Clearview) в систему МВС відбувалася у "сірій зоні" законодавства. Не існувало чіткого правового механізму, який би регулював: хто має доступ до біометричних пошуків, як перевіряється достовірність результатів і що робити з мільйонами хибних спрацювань. Інтегруючи приватні іноземні технології неконтрольованого зішкрібання облич у власні інформаційні системи, МВС фактично схрестило державні реєстри з приватною базою даних сумнівного походження. Це призвело до того, що українські поліцейські отримали можливість здійснювати тіньовий нагляд за громадянами, не спираючись на рішення суду чи чітку слідчу процедуру.
Технологія, яка заборонена для використання поліцією в Європі, завдяки непрозорим діям українських силовиків стала органічною частиною вітчизняного поліцейського паноптикуму. Замість європейських стандартів захисту даних, МВС обрало шлях безконтрольного розширення повноважень через алгоритми.
Як Україна відмила бренд
На початку 2022 року міжнародний бренд Clearview асоціювався зі скандалами, судовими позовами та звинуваченнями в масовому стеженні. Російське вторгнення в Україну стало для компанії геополітичним джекпотом та можливістю для безпрецедентного "відмивання" репутації. У березні 2022 року СЕО Хоан Тон-Тхат запропонував українському уряду безкоштовний доступ до системи. До кінця 2023 року технологією користувалися 18 державних органів України, здійснивши понад 350 тисяч запитів.
Проте український кейс став для компанії не актом благодійності, а геніальною PR-стратегією. Отримавши залізний моральний аргумент — "Ми знаходимо російських воєнних злочинців" — компанія змогла ефективно закривати рота критикам. Україна перетворилася на найбільший у світі, безкоштовний полігон для бойової валідації (battlefield validation). Система, яка тренувалася на сотнях тисяч реальних запитів у зоні реальних бойових дій, миттєво зросла в ціні.
Апогеєм цієї кампанії стала фотографія керівника ГУР Кирила Буданова, який особисто вручав подяку Хоану Тон-Тхату. Ця "золота печатка легітимності" стала для Clearview безцінним активом у США. Завдяки українському досвіду колишній токсичний стартап увійшов до пулу легітимних підрядників Пентагону (отримавши статус Awardable у Tradewinds Solutions Marketplace) та отримав допуск до урядових хмарних інфраструктур США.
Троянський кінь від Мінцифри
Справжня небезпека цієї співпраці розкрилася тоді, коли воєнний інструмент почав експансію в цивільне життя. І головну роль у цьому процесі відіграло Міністерство цифрової трансформації. В інтерв'ю Тон-Тхат відверто підтвердив, що обговорював із Міністром цифрової трансформації Михайлом Федоровим інтеграцію штучного інтелекту Clearview не лише у сферу безпеки, а й у системи розумного міста (smart-city) та банківський сектор.
Це класичний приклад явища повзучого розширення функцій. Алгоритм, який зайшов до країни для пошуку окупантів і отримав найвищу моральну легітимність, поступово починає використовуватися для нагляду за міською інфраструктурою. Інструмент війни перетворюється на інструмент тотального контролю.
Політика Мінцифри в цьому контексті виглядає як системна здача українського суверенітету даних. Майже синхронно з легалізацією Clearview, відомство Федорова укладає меморандуми про співпрацю з Palantir, гордо заявляючи про створення для цієї корпорації "успішної точки входу" в українські державні органи. Замість розбудови власних, суверенних GovTech-інституцій, держава системно відчиняє двері перед гігантськими американськими private intelligence платформами, добровільно переходячи в статус їхнього залежного користувача.
Політика Федорова створила прецедент добровільної передачі стратегічного контролю над даними. З одного боку, він забезпечив безпрецедентну "точку входу" для Palantir, дозволивши компанії інтегруватися в збір розвідданих на полі бою та аналіз медичної інформації. На відміну від відкритих українських розробок (як система DELTA), Palantir є закритим "чорним ящиком". Інтегруючи розвіддані в цю платформу, Україна потрапляє в пастку vendor lock-in (прив'язки до постачальника) і дозволяє іноземній корпорації капіталізувати свій тактичний досвід, навчаючи на ньому власні алгоритми. Експансія Palantir у сферу медицини створює ще більші ризики витоку чутливої інформації, подібно до скандалів, які спалахнули у Великій Британії під час інтеграції компанії з Національною службою охорони здоров'я (NHS).
З іншого боку, паралельно з монополізацією аналітики через Palantir, Мінцифри сприяла легалізації масової біометричної ідентифікації через Clearview AI. Поєднання потужної аналітики військово-медичних даних з технологією щоденного стеження за цивільним населенням створює ідеальний інструментарій для цифрового авторитаризму. Держава замість розбудови суверенних GovTech-інституцій віддає власну здатність аналізувати і бачити суспільство на аутсорс американському private intelligence капіталу, роблячи Україну тотально залежною від приватних компаній.
Ціна "безкоштовної" допомоги
Що ж отримала Україна у власність за надання своїх даних і своєї репутації? Вихідний код? Ні. Алгоритми? Ні. Контроль над глобальною базою чи хоча б можливість самостійно розгортати систему на власних серверах? Жодних публічних свідчень цьому немає. Безкоштовні акаунти виявилися найдорожчою інвестицією. Україна платила не грошима, а інституційним середовищем, даними використання, війною та своєю репутацією.
Впровадження систем на кшталт Clearview у цивільну інфраструктуру та бази МВС створює екзистенційні ризики - ризик хибної ідентифікації. Жоден алгоритм не ідеальний. На блокпості чи в метро хибне розпізнавання може коштувати невинній людині здоров'я або свободи, а довести помилку системі-чорному ящику майже неможливо.
Система "розумного міста" на базі Clearview здатна фіксувати кожен ваш крок, кожну зустріч, кожен похід на мітинг. Це створює "охолоджувальний ефект" (chilling effect), коли суспільство починає самоцензуруватися під тиском постійного нагляду.
Делегування управління масивами біометрії приватній компанії з дірявою історією кіберзахисту перетворює українські дані на легку мішень для ворожих розвідок.
Найбільша трагедія полягає в тому, що Україна здатна будувати безпечні суверенні альтернативи. Наші військові інженери створили систему ситуаційної обізнаності DELTA — потужний інструмент на базі відкритого коду без жодної залежності від комерційних корпорацій-монополістів. Система обміну даними Трембіта довела, що можна будувати децентралізовані безпечні реєстри. Проте політика здачі інфраструктури в оренду іноземним приватним розвідкам перекреслює ці здобутки.
Співпраця з Clearview AI — це не історія про "вдячність за допомогу". Це історія про те, як українська влада добровільно віддала ключі від своєї біометричної інфраструктури компанії-скраперу (здирнику даних), створивши в країні фундамент для цифрового авторитаризму, яким управлятимуть з-за океану.
