В Росії гостра дискусія щодо нових назв трьох чеченських міст.
Власне, при Кадирові й раніше були перейменування. Але тепер позиції “падишаха” хиткі, а справа стосується населених пунктів, які символізують російську імперську присутність у Чечні.
“Торпедою” для суспільного збурення виступив депутат Шаманов, який виступив проти перейменування у Держдумі:
“Пропонують перейменувати козацькі станиці, які мають історичні назви. Мало того, що спочатку російськомовне населення викинули звідтіля, тепер і назви стираєте? Це історія нашої держави. Ви що робите, я вас питаю?!”
Націоналісти і державники підтримали Шаманова, в той час як кадировці (після деякої паузи і нерішучості) почали захищати власне право формувати топонімічний простір республіки, а самого Шаманова звинуватили у воєнних злочинах в Чечні.
До обрання в Держдуму Шаманов – учасник двох російсько-чеченських війн на командних посадах. Його ще тоді звинувачували у злочинах та жорстокості, порівнювали з Єрмоловим, підкорювачем Кавказу 19 століття.
Згадані ним станиці Терського козацького війська були засновані якраз в період наступу російського колоніалізму на Чечню.
- Шелковська – 1718
- Наурська – 1770
- Михайлівська (пізніша назва – Серноводська) – 1846
Ці та інші станиці були імперськими форпостами, які контролювали чеченські аули й за потреби використовувалися як бази для проведення каральних акцій.
Після розкозачування у 1920-х роках вони стали звичайними анклавами російських поселенців, а після останніх російсько-чеченських війн, відтоку слов’янського населення і демографічного зростання чеченців, понад 70% населення колишніх станиць вже чеченське.
В Чечні триває урбанізація. Колишні станиці перетворюються на міста. Шелковська, Наурська Серноводська стали такими минулого року. При цьому Шелковська поглинула сусідню Гребенську, а Наурська – Чернокозове і Мекенську.
Тепер кадировська влада ініціювала перейменування:
- Шелковська – Терек (на честь річки)
- Наурська – Невре (начебто так чеченською “північ”, але це не точно)
- Серноводська – Серноводськ (по-суті цей населений пункт так і називають)
Логіка у перейменуваннях є. 1) Це вже міста і назви мають бути нові і “міські”. 2) Більшість населення там вже не козаки і не росіяни, а чеченці. 3) З позиції політики пам’яті – це така ж деколонізація топоніміки, яка відбувається і в Україні і по всьому світу.
Щоправда пропозиції нових назв дещо недолугі. Якщо Шелковську перейменують, це буде вже друге місто Терек на Кавказі. Перше поряд – в Кабардино-Балкарії. Відповідно, Шелковський район стане Терським (асоціація з терськими козаками), а ще ж у Чечні є Надтеречний район.
Втім, нові назви – більш ніж “нейтральні”. Вони непровокаційні та навіть безликі.
До речі, Серноводська має іншу назву в чеченській мові – Эна-Хишка (це загалом поширена практика, але вона мало хвилює Шаманова і компанію).
У Чечні були й попередні хвилі топонімічної деколонізації.
1) Після повернення вайнахів з вигнання і відновлення Чечено-Інгушетії у 1957 році відновили більшість місцевих назв, замінених на російські, дагестанські, осетинські і грузинські.
2) Багато чеченських назв повернули або присвоїли в часи Перебудови, зокрема в 1989 році.
3) Перейменування здійснювалися в період незалежної Чечні. У 1999 році, до початку другої війни, Була створена Державна комісія з перейменувань на чолі з віце-прем’єром Ахмедом Закаєвим. Департамент Архівів ЧРІ підготував для неї список пропозицій з 95 пунктів за критеріями:
- назви, пов’язані з іменами діячів революції та громадянської війни, або пов’язані з комуністичною ідеологією
- назви, пов’язані з місцевою виробничою діяльністю
- російські топоніми
- козацькі станиці
Цей проєкт не був втілений у життя, але тодішній декомунізатор і деколонізатор Ахмед Закаєв міг би розповісти про нього більше.
4) Зрештою, назви змінювали і в сучасній російській Чечні. Щоправда переважно це відбувалося в рамках насадження культу особи Ахмата Кадирова, а не деколонізації.
Топонімічна деколонізація – одна з прерогатив постколоніальної влади. Перейменовувати – значить мати на це юридичне і моральне право. Звісно, імперські сили намагаються це право заперечити – чи то в Чечні – з Тереком і Невре, чи то в Україні – з Бахмутом і Кропивницьким.
Що також слід мати на увазі з Шелковською і Наурською: вони є адміністративними центрами двох районів, які вперше були приєднані до Чечено-Інгушетії тільки в 1957 році, а до цього були частинами Терщини, Ставропілля і Дагестану.
Звісно, це ніяк не заперечує історичну присутність вайнахів на цих землях в доімперський період.
Однак досить пізнє приєднання до Чечено-Інгушетії, поряд з донедавна іншим етнічним походженням його мешканців, підважує в очах недругів чеченців владу Грозного над лівобережжям Тереку.
І питання про відторгнення Наурського і Шелковського району донедавна порушувалося. Від імені росіян та російськомовних, від імені козаків та їх нащадків, навіть від імені ногайського національного руху.
Ідея відторгнення півночі Чечні, як більш “проросійської”, більш “цивілізованої”, більшою мірою придатної до інтеграції безпосередньо в Росію – порушувалась неодноразово.
Вона була покладена в основу російського плану воєнної кампанії проти Чечені 1998-1999 років (за свідченням Сергія Степашина) та в основу плану мирного врегулювання чеченської кризи Бориса Нємцова (2001).
Навіть ідеолог чеченського євразійства Хож-Ахмед Нухаєв пропонував віддати Росії північну рівнинну Чечню – в обмін на згоду залишити гірську південну в спокої та її питомому первісному “варварстві”.
Тож ідея розчленування Чечні на за віссю північ–південь не нова. Вона, разом з іншими заготовками, чекає на свій час десь там у скарбничці російських політтехнологів штибу Суркова-Кирієнка.
І увага, яку Шаманов привернув до двох північних районів, мала б насторожувати.
