Поки суспільство живе в умовах тотального виснаження, щоденних сирен, стрімкого росту податків і виживання на межі фолу, український політичний клас демонструє еталонний, цинічний і одіозний канібалізм. Різниця між відповідальним управлінням в Європі та інституційним мародерством у Корпорації «Україна» найкраще ілюструється одним із найяскравіших контрастів сучасності.
Достатньо поглянути на сусідню Угорщину, де парламент одностайно ухвалив закон про зниження базового окладу депутатів на 40% з метою радикальної економії державних коштів. Ініційований новообраним прем’єр-міністром Петером Мадяром та його партією законопроєкт підтримали всі 189 присутніх депутатів — жоден не висловився проти і не утримався. Базовий оклад угорського парламентаря було зменшено з 6061 євро до 3636 євро на місяць, а коефіцієнт прив'язки до середньої зарплати по країні жорстко скорочено. Європейські політики демонструють, що під час криз влада має затягувати паски разом із народом.
Але в паралельній реальності Корпорації «Україна» панує зовсім інша «етика». У той самий час, коли країна тримається на західних донорах і волонтерських зборах, Верховна Рада демонструє не екологію бюджету, а жагу до збагачення. Парламент не те що не думає урізати собі виплати — він відверто, демонстративно відхилив поправку №1003 до проєкту Державного бюджету, яка пропонувала обмежити місячні зарплати чиновників, народних депутатів, суддів (у тому числі КСУ), прокурорів, членів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, працівників Нацбанку й органів місцевого самоврядування скромною (як для топчиновників) сумою у 80 тисяч гривень (виняток зробили лише для тих, хто реально бере участь в обороні України на передовій).
Результат цього голосування — вирок самій системі: за обмеження апетитів касти недоторканних проголосували лише 157 народних депутатів із 226 мінімально необхідних.
Цей провал — не просто політична поразка. Це відкрите хамство і зневага до мільйонів українців. У країні, де рядовий піхотинець воює без ротацій за базові виплати, а пенсіонер виживає на кілька тисяч гривень, сита київська номенклатура відмовилася навіть обмежити свої зарплати 80 тисячами гривень. Це та сама каста, яка забезпечує елітним привілеям тилових силовиків, купує інвалідності через МСЕК, випускає за кордон Міндічів та Васьківих, кидає за ґрати викривачів на кшталт Чернова й забиває веслами на кордоні тих, хто намагається втекти від цього державного концтабору.
Поки Європа скорочує депутатські бюджети, українська влада продовжує бенкет під час чуми, доводячи, що для правлячого синдикату війна — це не біда нації, а найприбутковіший бізнес-проєкт, де обслуговуючий персонал не має права на урізання пайка.
