По суті, «зустріч зі студентами» — зізнання у страху. Не перед опозиційним штабом, а перед безпартійною аудиторією, яка знає різницю між «реформою» і «викруткою в кишені». Коли після скандального голосування влада здає назад і в авральному режимі біжить «пояснюватися» — але так, щоби це не побачили камери, — це не «комунікація з суспільством». Це обхід суспільства.
Єрмак явно сподівався на швидку публічну анестезію: трохи геополітики, трохи компліментів на адресу «активної молоді», трохи легенд про «національний інтерес», трохи Chatham House для тиші — і по домівках. Натомість отримав дзеркало, в яке не захотів дивитися: конкретні питання, нуль «плюсів» із залу, емоційна оборона, невдалі «кульки» про Telegram і «не я вирішую». А далі — стаття, яка повернула аудиторії те, що намагалися залишити в кімнаті. Це і є головний провал спроби «зняти напругу» — реальність вийшла назовні.
І так, давайте прямо: якби влада була впевнена у своїй правоті, вона б провела відкритий «таун-гол» із різними факультетами (юристи, соціологи, аналітики), із медіа, із трансляцією і з чіткими відповідями про роль ОП у конституційній архітектурі. Вона ж зробила все навпаки — і цим сама зробила вирок власній комунікації.
«Закрита зустріч» у KSE — не помилка протоколу, а свідома політична технологія: фокус-група під прикриттям Chatham House, швидкий збір «польової розвідки» з демографії, яка стає дедалі критичнішою; і тестування фраз, що мали б розмагнітити невдоволення. Але фокус-група дала зворотний ефект: оголила страх Банкової перед вулицею, показала інтелектуальну пустку у відповідях на базові питання інституційної підзвітності й підтвердила: молодь більше не купує «велику геополітику» як замінник правил гри всередині країни. І це — добра новина.
Суспільство, яке вміє читати між рядків, — найкраща запобіжна муфта від «ручного» режиму влади. Саме тому такі зустрічі й роблять потай. Саме тому їх треба висвітлювати. І саме тому — ця історія ще не закінчилася.
