Цими днями преса багато пише про тих, кому різко знадобилися наші антидронові технології. Пишуть про чималу кількість іноземців в нашій столиці, які шукають контактів з виробниками й владою.
Як все змінилось - сказав би хтось! Були "маловідомою" країною, інформаційно загубленою десь на росії, про яку думали, що вона не зможе. Зі спаплюженою росіянами репутацією, коли вони привласнювали наші винаходи, нашу культуру, наші здобутки. В США існують стереотипи, що всі українки мріють жити в Америці, для чого верхівкою життєвого успіху вважається знайти собі чоловіка американця. В Польщі чутно стереотипи, що ми переважно нещасні, неосвічені, неуспішні люди, які тільки й вміють, що працювати на низькооплачуваній роботі. Не складно уявити, що про нас думають/думали в багатьох інших країнах "завдяки" тому, що занадто довго росія стримувала наші масштаби. Результат оборобки Трампа путіним, або через певну наявну інформацію, або через вдалу гру на його нарцисичному характері - "Україна нічим мені корисною бути не може". Бо в його уявленні росія - це міць, а про Україну до цього ніхто майже не знав.
І ось тут хочу порадити побувати в Софії Київській всім, хто там не був. Там на внутрішніх стінах залишені написи - людьми, які ходили тими коридорами за часів Київської Русі. Це дуже сильне відчуття - бачити щось написане людьми, в Києві, на території сучасної України, коли не існувало ні московитів, ні Америки. Ні царів, ні капіталістів. Ні путіна, ні Трампа.
Тобто до чого я хочу підвести: ми не туземці, яких хтось знайшов, нагодував і навчив, ще й "вивів в люди", за що ми маємо бути дуже вдячні.
Ми не країна, у якої немає майбутнього - ми країна, яка ТИМЧАСОВО втратила свої певні можливості, а тепер просто повертається до себе, справжньої. І тому араби в Києві з грошима - бо ми вміємо. І можемо. І будемо. Тому що ВЖЕ були, вміли й могли.
Так варто думати про себе надалі. Непогано для підвищення національної самооцінки.
