"Іспит на стійкість" - Кирило Данильченко

"Іспит на стійкість" - Кирило Данильченко

У відповідь на терор наших міст українські удари почали системно вимикати регіони ворога. У Бєлгородській області понад 600 тисяч людей опинилися в умовах повного блекауту. Після точних влучань по вузлових підстанціях зупинилися насоси — і система опалення посипалася через морози. В Орлі та у Воронежі каскадні аварії впливають аналогічно, там палала ТЕЦ.

Головна проблема росіян — відсутність запчастин для автоматики і турбін Siemens і Bosch, через що ремонт затягується на місяці. Комунальний колапс у них накладається на виснаження ремонтних бригад, які масово забирали на фронт або на заводи ВПК. Це приємний бонус — минулої зими ми могли тільки диверсії.

Наші дивізіони «Нептунів» перейшли до стадії стратегічного бомбардування ворожого ВПК, працюючи фактично з коліс — пускових установок у нас десятки, і ми скуті лише обсягами виробництва засобів доставки.

Основний фокус зараз на заводі імені Берієва в Таганрозі. Спираючись на результати якісної дорозвідки після попередніх атак, ми щільно пропрацьовуємо цей об'єкт як єдине ціле. Наше завдання — зупинити темпи ремонту й модернізації дальньої авіації після «Павутини».

Нагадаю, що в результаті попередніх нальотів, коли п’ять із шести ракет поклали точно в ціль, ми вже фактично знищили парк унікальних машин: спеціальну літаючу лабораторію А-60, новітній радар А-100ЛЛ і модернізований протичовновий борт Ту-142МК. Останній був оснащений системою «Коршун-МС» для виявлення наших підводних дронів, і його втрата критична для контролю акваторії.

Зараз же мета глибша — остаточно вивести з ладу виробничий комплекс після дорозвідки. Ми цілимо в потужності збірки, унікальні верстати і підкранові шляхи. Судячи з руйнувань цілих цехів, завод втрачає здатність функціонувати як організм, адже без критично важливих стапелів і мостових кранів виробництво фюзеляжів неможливе. Це системне знищення стратегічного підприємства противника, що втрачає можливість відтворювати авіапарк і модернізувати далекі бомбардувальники. Якось не так, мабуть, уявляли росіяни нашу демілітаризацію за 11 років війни.

Паралельно робота по заводу «Атлант Аеро», де знищили цех фінальної збірки дронів «Молнія». Це реактивний ударний БпЛА, на який ворог намагається ставити термінали Starlink для стійкого керування. Противник намагався масштабувати цю технологію до тисяч одиниць на місяць, залучаючи десятки дрібних суміжників. Проте ми вдарили саме у вузьке місце — центральний цех збірки та прошивки.

Можна мати мільйон корпусів і комплектів електроніки, але без фінального цеху вони не стануть зброєю. Ми зупинили масштабування цієї технології. Знищення цеху від прямих влучань і пожежі — це однозначно маркер удару крилатими ракетами. Добре — одночасні залпи десятком одиниць і неможливість захистити ключове виробництво, яке будували торік, свідчить про деградацію російської ППО.

Зараз ми спостерігаємо перехід до війни вузьких місць, де перемагає не той, у кого більше заліза, а той, хто точніше вираховує критичні точки в системі супротивника. Коли наші «Нептуни» з коліс прилітають по стапелях у Таганрозі, вони б’ють не просто по авіазаводу, а по здатності ворога взагалі відтворювати складні технологічні ланцюжки. Коли ми працюємо по Криму, де найважча ситуація, це теж має причину. Після ударів 13–14 січня по підстанціях у районах Джанкоя, Феодосії та Керчі значна частина півострова залишилася без світла. Графіки відключень у Севастополі та Сімферополі стали нормою.

Чому ми перевантажуємо логістику саме в цій точці?

Удари по енергосистемі Криму — це не лише про комфорт цивільних, це пряма атака на військову логістику. Ось чому це створює критичне перевантаження:

Залізниця на електричній тязі: Кримський логістичний вузол тримається на залізниці. Коли лягають підстанції у Джанкої (головний вузол) і Керчі, зупиняються електротяги. Противник змушений переходити на тепловози, яких у них обмежена кількість, а їхня швидкість і вантажопідйомність значно нижчі. Це створює затори з ешелонів з технікою і БК;

Ефект вузького місця: Феодосія і Керч — це ворота для палива й техніки, що йдуть через міст і пороми. Вибиваючи там енергетику, ми паралізуємо роботу портів і терміналів. Паливо неможливо швидко перекачати, крани в портах не працюють, автоматизовані системи управління рухом вимикаються;

Енергоміст і перетоки: Удари по Керчі та Феодосії б’ють по точках входу енергомосту з РФ. Крим стає енергетично ізольованим островом. Внутрішньої генерації (Севастопольська і Таврійська ТЕС) не вистачає на всіх, тому вони змушені обирати: дати світло на ремонтні доки в Севастополі чи в житлові квартали Сімферополя.

Це війна логістики та інтелекту проти грубої маси та її ставки, що мораль призведе до катастрофи в тилу. Нам критично важливо не просто тримати удар по енергетиці, а перегравати їх у швидкості адаптації.

Поки вони витрачають мільйони на ракети, щоб заморозити один район, ми маємо масштабувати рішення, які роблять ці удари безглуздими.

Це і є справжній іспит на структурну стійкість, де кожен вибитий верстат ворога або кожен наш новий модульний котел наближає момент, коли стратегія терору просто перестане працювати через свою економічну та військову неефективність.