Проблема, коли ти стоїш, і від цього залежить твоє життя, бо твоє місто під килимовим бомбардуванням. У тебе не просто проблема, проблемКА доїхати додому - у тебе стоїть питання виживання. І дім твій вже з величезною діркою в стіні, а під завалами сусіди, і той бензин - це твій порятунок. Повертатися тобі просто нікуди.
Я стояла в таких чергах. В Харкові, в Дніпрі, на шляху до заходу України - в Олександріїї, під Уманню, а потім назад - на Тернопільщині, в Знам'янці, знову в Дніпрі, за диво сприймала подаровану друзями каністру бензину, і бачила й розпач, і кинуті на узбіччі автівки. І людей в тих автівках, з дітьми, а це березень і ночі морозні. Вони там ночували.
Читаючи про ниття росіян, я відчуваю огиду. Вас просто трохи струхнули, як тарганів у банці, а ви вже виєте. При цьому будинки ваші цілі, діти не на вулицях ночують, і міста ваші килимових бомбардувань не знають. До того ж країна ваша "вєлікая" у вашій реальності. І "сво" ви підтримуєте. І все йде "по плану".
Фу.
Огидно.
