Тюремні мемуари

Вчора, 10 грудня, до торговельних мереж Франції надійшла книга мемуарів експрезидента Франції, а також вірного друга прутіна – Ніколя Саркозі. Він вирішив піти стопами Адольфа Гітлера і плідно використати своє перебування у в’язниці. Щоправда, Гітлер там просидів кілька місяців і написав свою книгу «Майн Кампф», а Саркозі (тюремний номер 320535) провів там 20 днів. Проте його книга вийшла на 216 сторінок, тобто трохи менше 11 сторінок за день.

Справа в тому, що його адвокат подав апеляцію на вирок суду і, відповідно – на запобіжний захід, і за чинним законодавством, до рішення цієї судової інстанції, яке очікується навесні наступного року, він перебуватиме під домашнім арештом. Проте книга вже пішла «в люди», і ті, хто заплатив за неї гроші, можуть дізнатися про те, як пан із вищого світу опиняється у звичайній в’язниці і як це ним сприймається.

Просто нагадаємо, що у Франції ще в дореспубліканські часи було кілька сортів в’язниць, а іноді у в’язницях були різні умови тримання. У тій самій Бастилії тримали людей вищого світу, вони мали камери на кілька кімнат, їм дозволялося брати з собою слуг, і харчувалися вони не тюремною їжею, а з місцевих харчевень або їжею, приготовленою власним кухарем.

Приблизно так само було влаштовано побут і у в’язниці Консьєржері, яка до цього була замком, де до Лувру розміщувався королівський двір і де жила наша королева Анна. Згодом, коли двір перебрався через річку в Лувр, замок був резервним, бо розташовувався на острові, і керувала ним особливо довірена людина короля – консьєрж. Тож наші консьєржки – блякла тінь тієї почесної посади. Було щось на зразок в’язниці і на тому місці, де зараз розташовано залізничний вокзал Сен-Лазер, звідки поїзди йдуть до Нормандії та Бретані. Через те що судів для вельмож тоді не було, саме до таких установ відправляли за листом короля. Саме в останній в’язниці певний час перебував маркіз де Сад.

Ну, а просту публіку і тримали по-простому, з усіма відповідними наслідками. І ось мсьє Саркозі, який колись був міністром внутрішніх справ, опинився у звичайній камері, хоча нинішній президент Макрон, з чуток, пропонував йому в’язницю на вибір. Словом, Саркозі написав про те, що тюремна камера нагадує найдешевший номер простого готелю. Хоча ті, хто дочитав текст до цього місця, висловили сумніви в тому, що Саркозі, який звик до великосвітського життя, хоча б раз зупинявся в таких готелях.

Загалом усе там було недобре: і подушка з пластику, і ковдра – одна назва. Обід – огидний, і подають його обурливо рано, об 11:30, але головне – потенційні сусіди – терористи, ґвалтівники та вбивці. Своє перебування у в’язниці він охарактеризував словами «Ласкаво просимо до пекла!». Це Коля не бачив наших в’язниць, не бачив хату на 50 людей, де сплять по черзі, не нюхав баланди, не бачив хліба, яким забезпечують зеків. Просто цікаво, що б він сказав, побачивши нашу в’язницю?

Ну, а ми лише зауважимо, що в нас є стільки кандидатів на написання таких мемуарів, що й не злічити. Причому деякі з них уже мають досвід і написання, і продажу подібних книжок. Ну що ж, сподіваємося, що в них буде більше часу для того, щоб написати більші за обсягом та змістовніші мемуари з місць, не настільки віддалених. Або ось, скажімо, прутін. Хоча це – інша історія.

Anti-colorados