В одному з муніципалітетів Бразилії українську мову визнали офіційною.
Українці добре знають, що українська мова є єдиною офіційною мовою нашої країни. Але мало хто знає, що вона отримала офіційний статус і в далекій Бразилії.
Ще в жовтні 2021 року українську мову було визнано офіційною в одному з муніципалітетів Бразилії – Прудентополісі. Це рішення було одностайно підтримане місцевими депутатами, повідомляє Світовий Конґрес Українців. Прудентополіс – це важливий центр української діаспори у Бразилії, де більшість населення має українське походження. Їхні предки прибули на ці землі наприкінці XIX – на початку XX століття, і з того часу тут активно зберігають українську мову, традиції, релігію та культуру.
Нагадаємо: У 2019 році Прудентополіс став містом-побратимом Тернополя.
У штаті Парана мешкають сотні тисяч нащадків українських мігрантів. Перші українські мігранти з'явилися тут наприкінці ХІХ століття. Остання, четверта хвиля міграції, сталася після закінчення Другої світової війни.
Місцеві українці намагаються підтримувати зв'язки з батьківщиною шляхом збереження музичних та танцювальних традицій, створення фольклорних груп та хорів, а також діяльності релігійних громад.
І зразу виникає цікаво питання:
чому в далекій Бразилії де компактно живуть українці, вони могли добитися визнання української мови офіційної в цій країні, а в Україні де живуть більш ніж 80% українців, до сіх пор є спроби зробити ще одну іноземну мову (російську) другою офіційною?
А тому скажуть мені, що ми все життя розмовляли російською, нам так комфортно.
Правильно, але до сих пір не було незалежної держави України.
Коли ви приїжджаєте в Німеччину, Ізраїль, США…ви за рік,два опануєте їх мову, і ніхто з вас не вимагає зробити російську мову другою офіційною.
А чому в державі Україна повинна бути друга мова офіційна,крім української?
Чому до сіх пір так повільно українці переходять на мову їх предків?
Тим більш, я впевнений, більш 90% російськомовних українців добре розуміють і в якійсь мері і здатні розмовляти українською.
Чому не спробувати розмовляти українською вдома?
Скільки ще шахідів та ракет треба запустити з Росії, кільки ще Буч потрібно,щоб українці зрозуміли, що це мова агресора?
Що це мова вбивць ваших дітей, чоловіків, вас самих.Нічого не маю проти знання російської мови,як іноземної,але вважати її рідною після стількох звірств носіїв цієї мови-це вже «моветон»,говорячи французькою.
А говорячи по українські-це наслідки радянського минулого,де»великий і могучий», був головним на пострадянському просторі,пропуском в «Щасливе майбутнє»,а всі останні мови були мовою холопів,або націоналістів.
Перейти на українську мову дуже просто, треба тільки почати говорити і цікавитися українською культурою і українською історією.
Як кажуть, що для того щоб говорити треба говорити.
Не відкладайте це на завтра,багато наших бід було тому,що ми бажали бути схожими на росіян,а вони ніколи не поважали українську ідентичність,і ніколи не будуть її поважати.
А українська мова нітрохи не гірше інших мов,включаючи російську.
Заповіт.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сем'ї великій,
В сем'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
(Тарас Шевченко)
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так гостро іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні,
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів.
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
(Леся Українка)
На світі можна жить без еталонів.
На світі можна жить без еталонів,
по-різному дивитися на світ:
широкими очима, з-під долоні,
крізь пальці, у кватирку, з-за воріт.
Від того світ не зміниться ні трохи,
а все залежить від людських зіниць:
в широких відіб’ється вся епоха,
у звужених - збіговисько дрібниць.
(Ліна Костенко)
