Перспектива писати щось гамузом, висолопивши язика від напруги і при тому, боячись наробити помилок, ніколи не приваблювала.
А надто через те, що чим далі, тим більше цей флеш-моб набував рис "серйозного державного заходу для утвердження національної єдності".
***
І цього року серйозні дядьки й тітки пропонували розробити більш суворий регламент організації і проведення згаданого "міроприємства". З тим, щоб унеможливити доступ до нього авторів "придуркуватих текстів" і дикторів без спеціальної педагогічної освіти.
Бо, як вичитав в одної експертині, "диктант національної єдності це вам не шоу", і "нема чого перетворювати його на "95 квартал".
Найбільш просунуті пропонували навіть створити спеціальну комісію на кшалт Національного олімпійського комітету, яка би пильно стежила за небажаними відступами від правил.
***
І стало вже зовсім тоскно. Але...
***
Народний геній таки прорвався крізь сито казенщини.
І справа не у срачі навколо тексту і манери диктування, срачі, який дехто поспішив назвати "справжнім проявом національної єдності".
Срачі з різного приводу нам не в дивину, і, як на мою думку, вони не кращий взірець демонстрації єдності.
Додало бодрості інше - воістину невмирущий потяг нашого народу до творчості.
Розрадила його невтамовна жага до гумору, якими б важкими не були часи.
Спочатку з'явився "теребовлянський" варіант тексту диктанта, який, як пишуть, набрав мільйон переглядів.
Потім настала черга іванофранківської, закарпатської, поліської, одеської і бозна ще яких діалектних версій.
Я думаю, на підході - народний "переклад" на говірку окремих сіл, а ще на ідиш, кримськотатарську, місцеві діалекти угорської, румунської, польської мов.
Але політ фантазії триває - і от ми маємо текст диктанту, який би міг написати діловод з канцелярії Кабінету міністрів, юрист, медик, ГО-шник- "грантоїд".
За професійними сленгами пішли пародії на Подерв'янського й інших наших класиків.
Успіх цих витворів красного письменства змусив пересічного українця засукати рукава і собі кинутися у перегони за славою.
Кожен почав писати власну, індивідуальну історію життя - як диктант для всієї країни.
Партикулярне, рутинне диктування під лінієчку мало наслідком сплеск народної ініціативи з написання художніх творів на вільну тему: "Як вижити ментально, духовно й інтелектуально в цій страшній війні".
І - жодних обмежень у написанні. Окрім умови - текст має розвесЕлити Україну.
І воно розвесЕлило.
***
Може, це й є "національна єдність", коли кожен диктує свій диктант? Мовою, яка йому видається життєрадіснішою, на теми, які йому є ближчими, з думками, які тепліші його серцію?
І кожен має можливість це почути. І занотувати.
Єдність же бо це не тоді, коли "один сказав і мільйони відповіли".
Єдність - це співдружність багатоголосся, спільність різноманітностей
***
І може, не за диктантом національної єдності майбутнє, а за твором "на вільну тему", в якому кожен має змогу написати, якою він ту єдність бачить?
***
З надією очікую наступного флеш-мобу з цієї серії.
Чогось вірю: вигадливий наш народ до нього гідно підготується і вибухне фейерверком нових ідей.
Ну, а організаторам і ідейним натхненникам заходу бажаю добре подумати, який стиль спілкування з нашим неординарним народом обрати наступного року, аби не виглядати борцями за сухий закон на щорічному святі молодого вина.
