Ще один аспект "Міндічгейту", про який би я хотіла поговорити - це те, що ця моральна паніка, яка охопила багатьох громадян, - це така репетиція політичного процесу, яка демонструє саме той градус емоцій і нерв, який підсилила війна.
І от що в ній показово, що ми ходимо як зашорений кінь в шахті - ходимо по колу.
Обрали, зненавиділи, знесли.
Обрали, зненавиділи, знесли.
Ні, я не засуджую, боже збав.
Просто роздумую.
І друге показове - це реакція влади.
Вона погана. Вона неправильна.
Я знаю, що частина людей, коли чує ці суми, які називає слідство (що у держави могли вкрасти близько 100 млн доларів), цикляться на масштабі.
Але особисто мене вражає все ж напрямок - те, що частину цих грошей переправляли в Росію.
І ці ж фігуранти цієї справи - члени РНБОУ.
Державна зрада гірше, ніж корупція.
А державна зрада через корумповане оточення найвищих посадовців, еліт (в політологічному сенсі цього слова) - навіть не знаю, що є гірше.
Бо ще гірше, ніж жадібність у цьому скандалі, - це російський слід.
І це означає ще одне: що російські мережі нікуди не поділася.
І що методи - такі прості, як ще умовний Курченко свого часу практикував, досі працюють.
З "новими" обличчями працюють точнісінько так само, як і зі "старими".
І це головна причина, чому я й кажу, що реакція влади погана.
Бо питання не у відстороненні чи відставках тих чи інших прізвищ з записів НАБУ.
І не лише у вироках, як каже президент Зеленський.
Питання у цій міцній мережі "своїх", а ті, в свою чергу, не бачать нічого такого у зв'язках з росіянами.
Зрада чи ідіотизм, навіть не знаю.
Ну і швидкість реакції.
Пам'ятаєте пів доби пресконференції президента Зеленського на фудкорті у 2019-му? Цілком глупа ініціатива.
Ну але де цей креатив був минулого тижня?
Чому одразу ж, одразу ж президент не зібрав УКРАЇНСЬКИХ журналістів і не почав говорити з суспільством?
Сьогодніші події в парламенті теж показові.
Не тим, що підкреслили відсутність більшості, а ти, що підкреслили, що монополія на владу зовсім не означає відповідальності.
А політична відповідальність не лише уряду, а й оточення президента - це єдине, що хоч якось могло би дати паузу в цій політичній кризі.
Бо щось мені підказує, що друзів президента більше, ніж троє.
І щось з ними президентові треба робити.
А друге питання: це суспільний запит і на що він є, у самій нашій реакції на це все.
Ви ж подивіться, наприклад, свіже розслідування "Схем" про те, як Росія роками (і досі) фінансує мережі українських адвокатів через так звані "центри правозахисту".
Це гроші для так званого “захисту російськомовних в Україні”, для консультацій про те, як уникнути мобілізації, для збирання так званої “аналітики про воєнні злочини ЗСУ” і для надання правової допомоги обвинуваченим у державній зраді України.
Це всі ці "воєнні адвокати, сайти "Имею право", листівки і газети про так званий "захист прав людини", як-от статті "5 офіційних причин, щоб не прийти в ТЦК за повісткою" тощо.
Подивіться, там також з конкретними прізвищами.
І сьогодні ж з'явилась ще одна інформація, яка мала би дуже вразити громадян і примусити їх думати.
Це те, що кожен шостий російський військовополонений в Україні - це український громадянин (!!). Це означає, що Росія мобілізувала понад 46 тисяч українців із окупованих територій.
Тому ці колабрантські адвокати також мають обурювати суспільство так само, як Міндічгейт. Бо це ж ціла мережа маленьких "Міндічів".
Тому наша реакція суспільства як також погана, бо головне у кризах - саме те, які висновки ми з них робимо.
Для мене, наприклад, дуже важливий висновок, що антикорупційна система, створена після Революції Гідності, може працювати.
І що зміцнювати інституції - надійніше, ніж вішати всіх на всіх стовпах.
Другий важливий висновок: що толерувати подвійні стандарти погано.
Своїм - все, чужим - закон - однаково погано хоч коли це робить президент чи його оточення, хоч коли - звичайна людина.
Наш адекватний запит мав би бути на громадянську свідомість і самосвідомість, на компетентність і самовідданість. Але це не означає, що про це не варто говорити
