Вбивство стало нормою нашого життя. Вбивство стає запорукою нашого виживання та збереження нашої ідентичності як нації. Ми не просто вбиваємо, ми радіємо цим вбивствам, а люди, що вчиняють їх, отримують додаткові привілеї, премії, звання, визнання і пошану від суспільства.
Ми стали нацією вбивць. І допоки поруч з нами живуть нелюді, ми вимушені залишатись вбивцями. Ми вимушені формувати внутрішній наратив, орієнтований на готовність до знищення інших людей. Або це стане частиною нашого менталітету, нашого життя, або ми зникнемо як нація.
Ми стаємо експортерами смерті. Наш досвід, наше озброєння, має високу цінність і попит в світі, бо ми, наразі, є лідерами у світі по інноваціям у сфері масового знищення людей.
Пишу це без будь-якої негативної конотації, як констатацію факту. В контексті цього посту вбивця - не той, хто порушує закон, а той, хто забирає життя іншої людини.
Те, що я пишу вище - дуже жорстока реальність.
В психології є поняття моральної травми. Аби не попасти в неї, наше суспільство несвідомо сформувало певні наративи, захисні механізми. Їх ціль - відмежуватись від агресора, створити полярність між "ми" та "вони" і чим більше полярність - тим сильніший захист від моральної травми.
Вони - агресори, що прийшли вбивати, гвалтувати, вчиняти злочини на чужу землю заради власної вигоди, розваги, величі. Ми - оборонці, що вимушені вбивати аби захистити себе. Дегуманізація росіян - інструмент.
Ми стали спеціалістами у створенні полярностей, розщеплення як захисного механізму. Сюди входить мова, культура, деколонізація, героїзація воїнів Сил Оборони, навіть коли це не завжди відповідає реальності, тощо.
Якщо цього не робити, не створювати цю межовість, ми впадемо в колективну моральну травму і опустимо зброю.
Саме на це направлено ІПСО росіян. Атакувати будь-що, що створює різність між нами і ними. Підтримувати російську мову, культуру в Україні. За будь-якої нагоди знецінювати військових, включаючи ТЦК, створювати образ жертв з "простих росіян", намагатись створити з українців образ людей з низькими моральними принципами, тощо.
Допоки йде війна, наше колективне розщеплення - це наш захист від моральної травми, наш спосіб відʼєднати себе від них. Це те саме місце, де відбувається перехід від вбивці в суто лінгвістичному контексті до захисника в контексті моральної правоти.
