ЛОГІКА ВІЙНИ ВІД ЗСУ

ЛОГІКА ВІЙНИ ВІД ЗСУ

Росія дуже любить наступи, стрілки на картах і гучні заяви про чергові перемоги. Але війна — це не лише рух стрілок у напрямку українських позицій. Важливо й те, що стоїть за цим рухом, чим він забезпечується і скільки ресурсів противник витрачає, щоб продовжувати просування.

І саме тут Україна поступово нав'язує Росії власну логіку війни.

Щоб зрозуміти, що відбувається на фронті, варто подивитися не лише на лінію бойового зіткнення, а й на те, що відбувається в російському тилу. Зокрема, на Крим, транспортні маршрути, логістику, мости та інфраструктуру, які забезпечують російське військове угруповання.

Давайте розберемося, як тиск ЗСУ на логістику противника впливає на ситуацію на фронті. Адже події в районі Великої Новосілки демонструють, що Україна не просто стримує російський наступ, а й здатна відновлювати втрачені оборонні рубежі.

КРИМ — НЕ ПРОСТО ТЕРИТОРІЯ

Українська стратегія щодо Криму давно виходить за межі символічного нанесення ударів по окремих об'єктах.

Завдання полягає в тому, щоб зробити Крим максимально непридатним для використання Росією як військового плацдарму. Позбавити його звичної функціональності, ускладнити забезпечення, переміщення техніки, боєприпасів, особового складу та використання інфраструктури для ведення війни проти України.

Керченський міст, військові об'єкти, транспортні маршрути, склади, аеродроми та інші елементи російської військової системи на півострові — це не окремі цілі, а частини одного механізму.

І коли Україна систематично виводить із ладу або пошкоджує його елементи, росія змушена витрачати ресурси на ремонт, відновлення, охорону та пошук альтернатив.

Вона може відновлювати пошкоджене, прокладати нові маршрути, перекидати ресурси іншими шляхами. Але кожна така альтернатива має свою ціну.

ЛОГІСТИКА — ЦЕ КРОВ ВІЙНИ

Південне російське угруповання не може воювати на одному лише ентузіазмі Трупіна та красивих звітах Генерального штабу Московії.

Йому потрібні пальне, боєприпаси, техніка, продовольство, ремонт, поповнення особового складу. І все це необхідно постійно доставляти.

Саме логістика стає одним із ключових напрямків українського тиску.

Удари по транспортних маршрутах, мостах, переправах та інфраструктурі, яка забезпечує переміщення ресурсів на окупованих територіях, змушують російську армію шукати альтернативні рішення.

Альтернативні маршрути — це додаткові відстані, час, витрати, потреба в охороні та збільшення навантаження на транспортну систему.

Коли одна дорога стає небезпечною, потрібно використовувати іншу. Коли пошкоджено переправу — шукати альтернативу. Коли звичний маршрут більше не працює так, як раніше, — змінювати всю систему забезпечення.

А все це втрачений час і гроші.

І саме логістичний тиск поступово змінює умови, у яких російська армія змушена вести бойові дії.

ВЕЛИКА НОВОСІЛКА — НЕ ПРОСТО ТОЧКА НА КАРТІ

І саме це потрібно розуміти, оцінюючи ситуацію біля Великої Новосілки.

Росія як той наркозалежний потребує щоденної дози наступу. Не просуватися вперед для Трупіна — майже політична ломка. От і б'ється Москва головою об українську стіну, намагаючись отримати чергову порцію територій для своїх пропагандистських звітів.

Але війна не завжди працює так, як її малюють російські пропагандисти.

Українські контрдії в районі Великої Новосілки — це інший прояв системної роботи. Здатність не лише стримувати противника, а й повертати втрачені позиції, відновлювати оборонні рубежі та не дозволяти російському просуванню перетворюватися на закріплений результат.

Важливий не лише факт повернення окремих позицій. Важливо відновлення цілісності оборони, взаємодії між підрозділами та можливості контролювати власні рубежі.

Росія витрачає величезні ресурси на наступ, намагається продавлювати оборону, захоплювати території, а потім змушена знову зустрічатися з українськими контрдіями.

І тут виникає просте запитання:

Заради чого були ці втрати, якщо результат просування не вдається закріпити?

ДВІ РІЗНІ ДІЇ — ОДНА СТРАТЕГІЯ

Тиск на російську логістику в тилу та дії ЗСУ безпосередньо на фронті — це різні напрямки, які у стратегічному вимірі природно доповнюють один одного.

На одному напрямку Україна ускладнює противнику забезпечення, переміщення ресурсів і використання окупованих територій як військової бази.

На іншому — стримує наступ, проводить контрдії, відновлює позиції та не дозволяє противнику безкарно закріплювати свої результати.

У результаті російському командуванню доводиться думати не лише про наступ, а й про забезпечення, охорону маршрутів, ремонт інфраструктури, захист складів, резерви та утримання захоплених територій.

Україна поступово змушує противника витрачати ресурси не лише на наступ, а й на підтримання спроможності воювати та утримувати окуповане.

І це вже зовсім інша арифметика війни.

АРИФМЕТИКА, ЯКУ РОСІЯ НЕ ПОТЯГНЕ

Кожне просування має свою ціну.

Захопити територію — це одне. Утримати її — зовсім інше. Потрібні люди, техніка, боєприпаси, постачання, оборонні споруди, логістика та постійне поповнення ресурсів.

Чим більше територій росія намагається утримувати, тим більше ресурсів їй необхідно витрачати на підтримання власної військової присутності.

А якщо логістика працює з перебоями, якщо транспортні маршрути стають небезпечними, якщо на фронті доводиться відновлювати втрачені рубежі, то ці витрати лише зростають.

Велика Новосілка — це не просто квадратні кілометри на карті. Крим — це не просто півострів, який можна використовувати як зручний військовий плацдарм.

Війна — це система взаємопов'язаних процесів. І результат визначається не лише тим, хто сьогодні намалював чергову стрілку на карті, а й тим, хто здатен забезпечувати свої війська, зберігати боєздатність, відновлювати оборону та нав'язувати противнику власні умови.

ВИСНОВОК

Україна поступово змінює логіку цієї війни.

Вона не просто реагує на російські наступи, а й системно тисне на військові можливості противника, його логістику, інфраструктуру та здатність використовувати окуповані території для продовження агресії.

Росія хотіла війни на виснаження. Але, схоже, поступово сама починає відчувати, що таке виснаження, коли рахунок виставляють не лише на фронті, а й у тилу.

Трупін усе ще може малювати стрілки, оголошувати стратегічні перемоги та розповідати про чергові метри просування.

Але реальність має одну неприємну для нього властивість — вона не завжди збігається з картинкою телевізора.

І поки росія рахує кілометри просування, Україна рахує можливості противника. А це вже різні рахунки. Бо кілометри можна намалювати на карті, а от втрачені можливості не відновиш указом Трупіна

Ivan Luti