Загальне розчарування Трампом (небезпідставне) в Україні настільки серйозне, що ми виявилися не здатні оцінити обʼєктивно вплив його рішення про бомбардування іранських ядерних обʼєктів на нашу ситуацію.
Ми звикли, що його «останні попередження» нічого не варті, що погрози він не виконує й що завжди задкує в зіткненні з сильними авторитарними лідерами, тобто, звиклися з думкою, що від нього годі очікувати допомоги в нашій війні. Аж тут прийшло бомбардування Фордо.
Я не буду аналізувати тут всі відмінності (як і подібності) української й ізраїльської ситуацій чи стверджувати, що все станеться аналогічно. Просто поставте себе на місце Путіна: чи може він сьогодні бути впевнений, що Трамп завжди блефує й ніколи не виконає своїх погроз щодо додаткових санкцій проти РФ? Чи має гарантії, що публічне ігнорування зусиль Трампа (читай: його приниження) може тривати вічно? Думаю, непередбачуваність американського президента знову стає дуже важливим фактором для ВВХ.
Звичайно, якщо ви в полоні наративів, що Трамп - російський аґент, що Путін всемогутній і ніякі проблеми в економіці його війну в Україні не зупинять, ви абсолютно не зобовʼязані брати все це до уваги. Я ж просто намагаюся показати, що Трамп іще може відіграти позитивну роль у закінченні цієї війни.
П.С. Тільки памʼятайте, що «стане» й «може стати» - не одне й те ж
