«На хіба мені система, що працює проти мене!» - бачу на багатьох картонках.
Це запитання сьогодні не риторичне — воно стає політичним вироком. Щоразу, коли українці стикаються з владою — в судах, на блокпостах, у лікарнях чи при спробі домогтися справедливості — вони бачать не союзника, а механізм стримування, покарання, зневаги.
Це не держава, це система, що працює проти нас.
І більше — вона боїться свого народу.
➤ Молодь вийшла — бо на неї не витрачала увагу провладна пропаганда
Це не мітинги за НАБУ.
Це — виривання пари несправедливості та пригнічення власною владою роками війрни.
Вийшла молодь, яка не жила в риториці «сильного лідера».
Вони не дивилися «Слугу народу», не слухають телемарафон, не сприймають державу як сакральну інституцію, яку не можна зачепити.
Вони не інфіковані телевізійним страхом.
І тому не спитали дозволу, щоб вийти.
Вони не бояться бути названими «агентами Кремля» — бо знають, що найбільша агентура Кремля сидить у середині української вертикалі.
➤ «Путін в ахуї», бо ми не боїмось власного голосу
Російські стратеги — і на Банковій, і за порєбріком — не очікували цього.
Усе було розраховано:
4 роки марафону, пресинг бізнесу та активних громадян силовиками, суспільна апатія, війна як індульгенція на все.
Але те, що українці наважаться вийти проти власної системи під час війни — це злам парадигми.
Це не протест — це акт національного визволення.
І саме тому Путін в ахуї: бо бачить, що українська суб’єктність жива.
Що нова державність не інституціоналізована — але вже проросла в поколінні.
І вона страшніша за будь-яку зброю.
➤ Московії страшніше республіки, ніж війни
Для Кремля найбільша загроза — не тільки ЗСУ, а більше саме українська громадянська свідомість, що здатна організовуватись, чинити опір, вимагати підзвітності, бачити владу як сервіс, а не царя.
Малоросія — це те, що вони будують тут руками тих, хто начебто «у владі».
Де суд — не інстанція, а елемент лояльності.
Де закон — не для всіх.
Де репресія — не тимчасова помилка, а механіка стабільності.
Але нова українська республіка народжується саме в ці миті — не в кабінетах, а в публічному спротиві.
НАМ потрібна не система — мені потрібна держава, в якій я не підозрюваний, не жертва, не тінь — а громадянин.
