– Ті, хто роками крали з бюджету, прикриваючись гаслами «єдності»?
– Ті, хто заробляв мільйони на закупівлях для армії, поки бійці не мали турнікетів і кровоспинного?
– Ті, хто переписував гектари землі на себе, на родичів, на офшори, а потім вивозив їх разом із валізами — за кордон?
– Ті, хто давав хабарі в криптовалюті, кешем у сумках, конвертах, через лояльних нотаріусів?
– Ті, хто очолював Верховний Суд, Нацбанк, Фонд держмайна, а в результаті — перетворив державу на схему?
– Ті, кого детективи НАБУ ловили на гарячому, а СБУ — покривало?
Чи…
– Ті, хто вийшов на вулиці своїх міст з картонкою в руках і написом:
«Цей мітинг проплачено кров’ю»?
– Ті, хто вимагає відповідальності за злочини влади, замість чергового «відтермінуємо до перемоги»?
– Ті, хто пише: «Ви охуїли, чорти», бо іншими словами вже неможливо висловити правду?
– Ті, хто плаче над словами «This is not the future my brother died for», бо в нього справді загинув брат — не за нову диктатуру, а за свободу?
– Ті, хто з іронією тримає: «Чернишов нас таки об’єднав», бо 263+1 голосування — це момент, коли вся нація сказала: досить?
– Ті, хто вимагає: «Veto the law», «Corruption kills», «We chose Europe, not autocracy», бо пам’ятає, як ми обирали шлях, і хто за нього вмирав?
Влада Зеленського-Єрмака сьогодні боїться не мітингу. Вона боїться картону з маркером, який пише болючу правду.
