Коли топ-урядовці починають хором розповідати про «здешевлення» та «турботу про бабусь у селах», саме час міцніше триматися за гаманець. В Україні на наших очах розгортається безпрецедентна за своїм цинізмом схема перерозподілу багатомільярдного ринку. Схема, де в ролі архітекторів виступає урядово-парламентський тріумвірат Свириденко-Ляшко-Радуцький, а в ролі бенефіціарів — великі паливні мережі, які вже давно довели свою здатність до картельних змов.
Те, що нам намагаються продати під красивою обгорткою «дерегуляції та доступності», насправді є актом свідомої некроекономіки. Держава власними руками паралізує систему підготовки професійних фармацевтів, щоб на штучно розчищене поле завести заправки з їхніми касирами. І це не реформа, звичайне рейдерське захоплення стратегічної галузі, яке загрожує національній безпеці.
АКТ І. ОПЕРАЦІЯ «150 БАЛІВ»
Будь-яке захоплення ринку починається зі знищення існуючих інституцій. Щоб виправдати допуск на ринок ліків людей без профільної освіти (працівників АЗС), потрібно було створити штучний дефіцит дипломованих спеціалістів. Цю місію блискуче виконали. Запровадження жорсткого прохідного порогу у 150 балів НМТ для вступу на спеціальність І8 «Фармація» — це рішення, яке прямо суперечить реаліям воєнного часу. Держава вимагає від абітурієнтів ідеальних знань з історії чи математики, ігноруючи те, що школа формувалась під обстрілами, в укриттях та без світла. Очікувати ідеальних балів у таких умовах — відірвано від реальності. Якість випускника контролюється жорсткими фаховими іспитами ЄДКІ: КРОК-1 та КРОК-2. Саме ці іспити є реальним фільтром компетентності. Натомість НМТ став механізмом ліквідації набору:
- У 2022 році (початок великої війни) падіння вступу склало 27%.
- У 2024 році (введення 150 балів) набір обвалився на 69%.
- У 2025 році на магістратуру після школи на всю країну вступило лише 163 студенти.
Хто працюватиме в аптеках, на виробництві, у контролі якості через 5 років? Без студентів не буде фахівців, а без фахівців зупиниться власне виробництво ліків та інновації. Наслідки цієї бездіяльності — це закриття наукових установ, відтік молоді за кордон і втрата конкурентоспроможності української фарми.
Відповідь на питання «хто буде працювати?» уряд дав дуже швидко. Працювати буде касир на заправці, який паралельно пробиває вам хот-дог і дизель.
АКТ ІІ. ЕКОНОМІКА АБСУРДУ
Ініціатива Першої віцепрем’єрки Юлії Свириденко щодо «зниження цін на медикаменти через їхню реалізацію на заправках» — це кабінетний популізм вищого ґатунку. Цікаво, що саме пані Свириденко читала студентам у Київській школі економіки (KSE)? Бо в її заявах немає жодної логіки мікроекономіки. Спроба видати розширення каналів збуту за інструмент здешевлення демонструє абсолютну відірваність від реалій споживчого ринку. Проблема в тому, що уряд заводить ліки в той канал, чия економіка побудована не на соціальній доступності, а на дорогому convenience retail (магазинах зручності).
Будь-який першокурсник знає: АЗС в Україні — це преміальний ритейл. У світовому fuel retail маржа на паливі є тонкою, а головний прибуток генерує внутрішній non-fuel сегмент. Дані глобальної асоціації NACS показують, що у 2024 році фудсервіс дав 27,7% продажів усередині магазинів на АЗС, але згенерував аж 38,6% валового прибутку. Рентабельність цього бізнесу давно переїхала всередину приміщення. Клієнт заправки платить за локацію, відсутність черг та сервіс 24/7. Очікувати, що майданчик, де звичайна пляшка води коштує у півтора-два рази дорожче, ніж у супермаркеті, раптом стане драйвером дефляції на медикаменти — це маркетинговий оксюморон.
Паливні мережі заходять у ліки не для того, щоб працювати в логіці дешевого соціального сервісу (націнки на супутні товари там становлять мінімум 30–40%). Вони заходять туди за новим трафіком і надприбутками. Дуже схоже, що авторка ініціативи давно не відвідувала АЗС як звичайний покупець, бо службове авто з водієм швидко стирає розуміння вартості «побутового кошика».
АКТ ІІІ. КАРТЕЛЬНИЙ РЕЦИДИВ
Особливо тривожно, що цей новий соціально чутливий ринок уряд добровільно віддає сектору, який уже має офіційну історію проблем із конкуренцією та концентрацією.
У 2019 році Антимонопольний комітет України (АМКУ) притягнув до відповідальності мережі WOG, OKKO і SOCAR за антиконкурентні узгоджені дії при встановленні роздрібних цін на бензин А-95 та дизель. Загальна сума штрафів перевищила 77 мільйонів гривень. На цьому тлі ринок продовжує стрімко концентруватися: топ-10 мереж АЗС уже забезпечують 54% продажів пального в країні. OKKO отримує дозволи на поглинання конкурентів, UPG розширюється до понад 300 станцій. Ви відкриваєте ринок ліків для бізнесу, частина гравців якого вже має за плечима доведену антимонопольну історію.
Свириденко у березні 2026 року публічно заявляла про необхідність стабілізації паливного ринку, вимагала «мінімальної націнки» з боку Укрнафти та посиленого контролю АМКУ й Держпродспоживслужби, щоб уникнути цінових маніпуляцій. Тобто уряд сам офіційно визнає: паливні мережі схильні до маніпуляцій і потребують нагляду. Але якщо цей ризик настільки очевидний для дизелю, то якою логікою керується Кабмін, даючи цим самим компаніям право продавати ліки — товар, де покупець перебуває у максимально слабкій і залежній переговорній позиції? На паливному ринку уряд імітує боротьбу з їхнім монополізмом, а на фармацевтичному — власноруч стелить їм червону доріжку.
АКТ ІV. БРЕХНЯ ПРО «СЕЛО»
Економічне безглуздя цієї ідеї потребувало медичного прикриття. Віктор Ляшко та голова профільного комітету ВР Михайло Радуцький замість того, щоб стати на захист пацієнтів, вони фактично виконали роль лобістів для паливних гігантів.
Вони прекрасно знають, що продаж ліків — це жорсткий температурний режим, який неможливо проконтролювати у вендинговому автоматі на трасі в липневу спеку. Це фармацевтична опіка, якої не надасть касир. Впровадження цих стандартів у неспеціалізований ритейл потребує шалених інвестицій, які бізнес перекладе на покупця.
Аргумент про «турботу про бабусь у селах» взагалі не витримує перевірки фактами. Основним споживачем товарів на АЗС є автовласники, чий дохід вищий за середній. Для них різниця у ціні не є стимулом до покупки — це просто задоволення імпульсивної потреби в дорозі. А для соціально незахищених верств яскрава заправка — це остання інстанція для шопінгу.
Більше того, держава вже мала фармацевтичну відповідь на проблему територіальної доступності. З 1 липня 2025 року всі ліцензовані аптеки мали приєднатися до програми «Доступні ліки», а маршрути мобільних аптек охоплювали понад 1000 населених пунктів. Якщо після цього уряд все одно обирає АЗС як «рішення», це означає лише одне: справа не в доступності. Справа в переданні роздрібного обігу потрібним людям.
АКТ V. ПОСТАНОВА №1802
Особливо цинічно виглядає інший бік цього пакета рішень. Того самого 26 грудня 2025 року уряд Постановою №1803 відкрив двері для АЗС, а паралельною Постановою №1802 загнав класичні аптеки в приміщеннях державних і комунальних лікарень у режим «лише три найнижчі ціни».
Тобто для класичної лікарняної аптеки, де працює фаховий фармацевт — штучне звуження асортименту і фінансовий тиск. А для великого паливного ритейлу — зелене світло на весь безрецептурний ринок. Це перерозподіл ринку: фармацевтичну інфраструктуру урізають, паливну — розширюють.
Висновки
Справжня робота з регулювання фармринку — це складно. Це контроль маржі дистриб’юторів, спрощення реєстрації, боротьба з монополією великих аптечних мереж. Але навіщо ламати списи у складних реформах, якщо можна просто віддати ще один високомаржинальний ринок паливним картелям і назвати це «турботою про людей»?
І вгадайте, хто за це заплатить? Бізнес неминуче перекладе всі ці витрати на покупця. У підсумку ми отримаємо не здешевлення, а «аптечний куточок» з дуже обмеженим асортиментом і цінниками, які будуть стабільно вищими за середньоринкові на ті самі 30-40%.
Паливні гіганти, які вже неодноразово демонстрували свою здатність до картельних змов на ринку бензину та дизелю, тепер будуть безкарно годуватися ще й з маржі на здоров'ї українців.
