Щоб зрозуміти угорську політику, треба дивитися далі за межі Будапешта. Коли країна наближається до доленосних виборів 12 квітня, сільська місцевість опиняється в центрі уваги.
На перший погляд може здаватися, що в сонних містечках і селах сільської Угорщини майже нічого не відбувається. Насправді, саме ці, часто невеликі громади вирішать результат виборів.
Угорське село схоже на зіткнення паралельних всесвітів, у яких прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан і його суперник Петер Мадяр пропонують разюче різні бачення майбутнього. Прем'єр будує свою кампанію навколо України, нібито надто нав'язливого Європейського Союзу (ЄС) і страху війни. Його суперник, натомість, зосереджується на економіці, підзвітності та обіцянці змін – пропонуючи не лише критику, а й надію на зміни після 16 років правління сильної руки.
Сільська місцевість – твердиня Орбана, і, ймовірно, саме вона є ключем до результату. Сила прем'єра завжди ґрунтувалася на більш соціально консервативних малих містах і селах, де повсякденне життя визначає провладна інформаційна повістка дня. Його популярність там залишається високою, оскільки прихильники вказують на його харизму, непокору Брюсселю та захист угорських християнсько-консервативних цінностей і національного суверенітету, особливо щодо України. Багато в чому світогляд, який просуває Орбан, дуже близький сільським виборцям.
Його кампанія значною мірою спиралася на нагнітання страху. Поразка Орбана, за версією уряду та його найвідданіших прихильників, означатиме нелегальну міграцію, втягування угорських чоловіків і навіть дітей у війну в Україні зі схвалення Брюсселя (як це показано в суперечливому відео, створеному ШІ), а також крах усього, що його уряд зумів побудувати.
Мадяр наполегливо працював, щоб прорватися в менш урбанізовані райони, використовуючи зовсім інше послання. Він демонструє енергію й відкритість, обіцяючи відновити позиції Угорщини як надійного партнера в ЄС і НАТО. Абстрактні ідеологічні баталії він залишив тому, що називає "старою опозицією", – партіям, які або вже знялися з нинішніх перегонів, або навряд чи подолають парламентський бар'єр. Його фокус простий, але практичний: економіка.
Це і є критично важливе питання. Від 2020 року Угорщина майже не демонструє економічного прогресу. Корупція, часто пов'язана з високопосадовцями та людьми, тісно наближеними до Орбана, як-от його друг дитинства Лорінц Месарош, газовик, який став мільярдером, – є поширеним предметом нарікань. Навіть попри те, що значну частину фінансування ЄС було заморожено, країна й далі скочувалася на дно рейтингу корупції в блоці. Упродовж майже двох десятиліть ті, хто близький до влади, процвітали, тоді як багато угорців почувалися покинутими. Рівень життя – один із найнижчих у ЄС.
Це відчуття застою особливо помітне в сільській місцевості. Тут є профінансовані ЄС проєкти, які широко сприймають як символи марнотратства та корупції: прогулянковий поміст на пустирі і оглядовий майданчик заввишки лише 40 сантиметрів, зарослий кущами та деревами. Ці приклади стали уособленням ширшого відчуття занедбаності, безгосподарності та корупції.
Послання Мадяра безпосередньо відповідає на це розчарування. Він обіцяє економічне зростання і підзвітність. Але ситуація не така проста: хоча багато людей хочуть вищих доходів і кращих умов життя, кампанія Орбана все одно знаходить відгук.
Білборди із зображенням президента України Зеленського тепер звичні в угорському ландшафті, підсилюючи акцент Орбана на зовнішній політиці, війні та конфлікті. Поширений жарт стверджує, що справжнім суперником Орбана є не Мадяр, а Зеленський. Орбан подає себе як глобального політичного актора, який має прямий доступ до таких фігур, як Трамп (що підкреслює візит віцепрезидента США Джей Ді Венса 7-8 квітня), путін і Нетаньягу, і здатний захищати суверенітет Угорщини від зовнішнього тиску. Мадяр же говорить про економічне відновлення та завершення того, що він описує як 16 років захоплення держави.
Ідеологія може грати на користь Орбана, але сила Мадяра полягає саме у відсутності ідеологічного акценту.
По-перше, він намагався нейтралізувати урядові звинувачення в тому, що стане прапороносцем ультраліберального уряду, який неминуче образить соціально консервативних виборців.
Тому Мадяр обрав обережний тон щодо України. Він наголошував на важливості національної та регіональної стабільності й необхідності припинення бойових дій, водночас чітко визнаючи, що росія є агресором. Він помітно був відсутній під час червневого гей-прайду в Будапешті.
Це також є визнанням того, що багато виборців схвально сприйняли орбанівський наратив про Україну, чого попередні опозиційні політики з їхніми проукраїнськими та загалом західноєвропейськими політичними настроями не змогли досягти.
По-друге, він уникав всеосяжного нового бачення. Натомість зосередився на відчутних питаннях, які відгукуються в повсякденному житті.
Він також працював надзвичайно багато. Мадяр регулярно їздить містами й селами, щоб безпосередньо спілкуватися з виборцями. Перед людьми постає чоловік, який, як підказує сама подача, відкритий і готовий слухати. Саме ця готовність чути й визнавати тривоги людей, з'являючись особисто, те, чого не робили його попередники – принесла плоди. Йому вдалося досягти того, чого не вдавалося жодному опозиційному політикові за останні 16 років: він завоював багато сердець і вплинув на уми сільських виборців.
Контраст між стилями ведення кампанії разючий. Відкритість Мадяра робить його помітним і часом уразливим для словесних і фізичних сутичок. Орбан, натомість, традиційно спирався на контрольовані заходи за запрошеннями на стадіонах, куди прихильників часто підвозили автобусами, профінансованими за проєктами ЄС. Однак, відчувши більш напружену боротьбу, він почав використовувати пряміший підхід, їздячи країною в подібний спосіб, але, схоже, з меншим успіхом і більшою кількістю освистувань.
Зрештою, урок, що вимальовується, простий: вибори, принаймні в Угорщині, вирішуються не абстрактними ліберальними цінностями й не грандіозними ідеями.
Попередні опозиційні кампанії надто сильно зосереджувалися на ідеях, які знаходили відгук у Будапешті, але не змогли достукатися до сільських виборців, що становлять значно більшу частку населення. Схоже, Мадяр зрозумів цей зсув. Замість того, щоб говорити до еліт, він говорить до звичайних людей – і на цих виборах саме це може змінити все.
Момент істини для Угорщини – Джуліус Стросс
Є два запитання, які мені ставлять найчастіше, коли я кажу, що я (наполовину) угорець і багато часу проводжу в Будапешті. Перше з них таке: чому, в біса, Угорщина настільки проросійська?
Зрештою, країна має довгу й славну історію спротиву владі москви.
У 1956 році Угорщина стала першою країною, яка підняла повномасштабне повстання проти радянського гегемона. Мій батько і багато тисяч таких, як він, узяли до рук зброю й спробували, безуспішно, звільнитися від російського ярма.
Революцію розчавили танки Кремля, але у 1989 році саме угорці знову були в авангарді антирадянського руху. Тієї весни вони почали демонтувати залізну завісу. Потім відбулися вільні вибори, а Червону армію випровадили геть.
Коротка відповідь на це запитання полягає в тому, що Віктор Орбан, який іронічно був тоді однією із зірок антирадянського виступу, побачив у популізмі успішнішу політичну стратегію, ніж лібералізмі.
Багато угорців розчарувалися у своїх неоліберальних посткомуністичних лідерах. Замість національного зростання вони бачили, як їхня молодь емігрує на Захід, а Брюссель закликає прийняти натомість тисячі небілих мігрантів.
Тож коли Орбан почав сурмити про угорську велич і християнські цінності та нападати на тих, кого він називав вихолощеними прозахідними лібералами, він знайшов готову аудиторію.
Друге запитання таке: як Орбану так довго вдавалося залишатися при владі?
Якщо сказати просто, Орбан не залишив угорцям великого вибору. Після того, як його усунули з посади по завершенні першого терміну, який закінчився у 2002 році, він присягнувся, що більше цього не допустить.
Після переконливої перемоги у 2010 році він узявся цементувати свої позиції назавжди.
Він узяв під контроль суди, державні підприємства й телебачення та переписав конституцію. Потім він створив нову заможну еліту, яка викачувала із держави кошти й обіцяла вірність. Добре профінансований, підтримуваний дедалі провладнішими медіа і спираючись на свої соціально консервативні неурбанізовані опорні регіони, він вигравав вибори за виборами.
Але навіть сильні лідери, які топчуться по верховенству права, потребують народної підтримки. І Орбан, після років керування стагнуючою економікою та системною корупцією, тепер побачив, як його підтримка стрімко впала.
То що буде, якщо опозиція все ж переможе?
За інших рівних умов новим прем'єр-міністром став би лідер опозиції, правоцентрист Петер Мадяр із партії "Тіша", який нині випереджає суперників на 10-20%. Але, звісно, інших рівних умов немає.
Останніми роками Орбан перекроював виборчу систему, зменшуючи представництво більш ліберального Будапешта й збільшуючи кількість місць у консервативнішій провінції. Також є достовірні звинувачення, що він намагається купувати голоси готівкою. Безумовно, він використовує державний бюджет, щоб вплинути на результат, роздавши виборцям за останні місяці суму, еквівалентну 2% ВВП.
Він щедро витрачався на соцмережі, намагаючись створити відчуття неминучої загрози для Угорщини з боку України. І, звісно, він контролює всі важелі держави.
Хоча вкрай малоймовірно, що Орбан знову здобуде дві третини місць у парламенті – надбільшість, яка за угорською конституцією надає широкі повноваження, не виключено, що саме він вийде переможцем.
Ймовірніше, більшість місць у новому парламенті візьме "Тіша". Але з огляду на те, наскільки міцно Орбан контролює прокуратуру та важливі фінансові комітети, це може бути ще не кінець історії.
Він може просто доручити своїм людям заблокувати спроби Мадяра провести економічні та політичні реформи.
Крім того, економіка, схоже, рухається від поганого до ще гіршого, і це може швидко обвалити популярність Мадяра, якщо він справді стане прем'єр-міністром. Це підготує ґрунт для раннього повернення "Фідеш" до влади.
Третій сценарій полягає в тому, що, зважаючи на те, наскільки непопулярним став Орбан – деякі опитування дають йому лише 6% підтримки серед молодих угорців, – саме партія Мадяра "Тіша" здобуде дві третини місць.
Якщо тоді Мадяр вирішить жорстко застосовувати закон, деякі ключові фігури "Фідеш", особливо у бізнесових колах, можуть опинитися у в'язниці.
Саме цього останнього сценарію та шансу на новий початок так прагнуть багато угорців. Вони не хотіли б нічого більше, ніж побачити, як режим Орбана буде зметений.
Але цей сценарій несе в собі ризики.
Якщо Орбан вирішить, що втратить усе, він, можливо, за підтримки США і росії просто відмовиться йти. Тоді угорському народові доведеться самому спробувати усунути його.
Якщо опозиція вийде на вулиці, він може спробувати вдатися до сили.
Проте угорській поліції, яка розгонятиме протести, недоплачують, і вона здебільшого деморалізована. Армія переповнена атлантистами, які розлючені дедалі більш автократичним правлінням, урядовими чистками та дрейфом країни в орбіту москви.
Навіть співробітники спецслужб і керівники підрозділів уже виходили на зв'язок з опозицією, сподіваючись, що зможуть, якщо не зберегти свої посади, то бодай уникнути переслідування у разі перемоги Мадяра.
Єдиний підрозділ, достатньо навчений і оснащений, щоб розбивати голови протестувальникам, – це орбанівська антитерористична сила, відома як TEK. Але їх лише 2 500, і навіть у їхніх лавах чути бурчання невдоволення.
Я давно захищав Орбана від тих у Європі, хто ставить його в один ряд із Лукашенком із Білорусі чи Ердоганом із Туреччини. Зрештою, в Угорщині немає політичних в'язнів, а угорці можуть висловлюватися так, як хочуть.
Але авторитарні режими з часом мають схильність ставати ще авторитарнішими.
Досить лише поглянути на росію, Грузію чи, власне, США, щоб зрозуміти: дух часу нині на боці популістських сильних лідерів.
За останнє десятиліття Орбан відвів угорців від їхніх важко здобутих демократичних свобод назад до автократичної орбіти москви.
Цей зсув збагатив небагатьох, але залишив більшість угорців збіднілими й озлобленими. Він також став значною зовнішньополітичною перемогою для кремля в його війні проти Заходу.
Яким би не був результат виборів, шлях попереду для Угорщини тепер буде важким.
Але 15 березня сотні тисяч людей пройшли центром Будапешта, чітко показавши, що хочуть змін. Вони принаймні вірять, що можуть піти всупереч глобальній тенденції, надихнутися своїм революційним минулим і нарешті вирватися з орбанівської хватки за владу.
