Одразу зауважу: заборона експорту природного газу з України під час війни справила позитивний вплив на цінову стабілізацію на ринку цього енергоносія всередині країни.
Це правильне рішення.
Але чи доцільно зараз дотримуватись "повної заборони"?
На сьогодні ринок газу в Україні перебуває у стані структурного профіциту через значне скорочення споживання з боку промисловості: попит у комерційному сегменті знизився майже вдвічі.
Рівень приватного видобутку у 1-му кварталі 2026 року становить 300–330 млн м³ на місяць і вже трохи перевищує поточний попит у діапазоні 280–330 млн м³.
Навіть без імпорту система генерує надлишок ресурсу (якщо брати приватний сегмент).
У цих умовах застосування ліміту на експорт природного газу приватного видобутку в розмірі 10–20% не створить додаткових ризиків для енергетичної безпеки.
Мова йде про експорт приблизно 300 млн м куб на рік, що стане інструментом балансування ринку.
Рівень запасів у підземних сховищах газу зараз на 4,3 млрд м³ (78%) перевищує минулорічні показники.
Навіть за сценарію експорту до початку опалювального сезону 2026/27 рівень ПСГ досягне 14 млрд м³.
Частковий експорт не підриватиме енергетичну безпеку, а може відбуватися паралельно із збереженням необхідного рівня запасів.
Тобто можна привязати ліміти на експорт до рівня запасів: "зелені", "жовті", "червоні".
Якщо запаси природного газу в підземних сховищах знаходяться в "зеленій зоні" - ліміт на експорт у розмірі 10-20% від приватного видобутку.
Якщо запаси газу перейшли в "жовту зону" - призупинення експорту.
А якщо запаси в "червоній зоні" - нульові ліміти на експорт газу.
В контексті достатності рівня запасів газу в сховищах, варто розробити сезонні показники мінімально необхідних запасів газу в ПСГ: осінь, зима, весна, літо.
"Зелений рівень" - запаси на цю пору року достатні.
"Жовтий рівень" - тимчасове небезпечне скорочення і запаси потребують поповнення.
"Червоний рівень" - запаси газу критично низькі і їх необхідно терміново поповнювати.
Але треба розуміти, що така тривала ПОВНА заборона експорту газу в приватному секторі вже призводить до негативних економічних наслідків через закритість ринку та домінування сегменту ПСО із субсидованою ціною.
Приватні видобувні компанії фактично обмежені сегментом близько 3,5 млрд м³ промислового споживання, а ціни формуються залежно від стратегій державних компаній.
Це обмежує інвестиції: у 2025 році приватний видобуток скоротився на 26% порівняно з 2021 роком (з 5 до 3,7 млрд м³).
Кожний додатковий обсяг газу в умовах закритого ринку створює тиск на ціни або генерує витрати на зберігання, що підсилює негативну динаміку.
В той же час, запровадження навіть обмеженого експорту дозволяє швидко збалансувати ринок: вже 20–30 млн м³ експорту на місяць дозврляють балансувати ціну в комерційному сегменті.
А такий баланс ціни матиме прямий фіскальний ефект: рентні платежі можуть збільшуватись приблизно на 0,4 млрд грн щомісяця.
Внаслідок війни частина газовидобувної інфраструктури була пошкоджена або зруйнована.
Водночас обладнання для газовидобутку є штучним товаром і потребує тривалого циклу виробництва та постачання.
За таких умов інвестиції в приватне газовидобування без гарантій реалізації ресурсу за ринковою ціною є економічно невиправданими.
Газовидобувна галузь є капіталомісткою: буріння однієї свердловини коштує близько 10 млн дол. США, що суттєво підвищує вимоги до прогнозованості доходів.
У цих умовах надходження від експорту стають критично важливим джерелом фінансування відновлення та розвитку видобувних потужностей.
10-20% експорту приватного видобутку газу - це компенсація капітальних витрат та витрат на ремонт для газових компаній
Експорт генерує валютну виручку, яка може реінвестуватись у розвиток видобутку та інфраструктури, зменшуючи залежність від імпорту.
Тут варто знайти баланс: заборона експорту формує відносно сприятливі ціни для промислових споживачів (наприклад, виробників добрив однієї відомої ФПГ), але, водночас, зменшує мотивацію приватних газовидобувних компаній нарощувати газовидобуток.
Тож варто знайти баланс інтересів.
І таким балансом є ліміт на експорт у розмірі 10-20% від приватного видобутку: в абсолютних цифрах - десь 300 млн м куб на рік.
Відкриття часткового експорту є сигналом для міжнародних інвесторів про лібералізацію ринку та можливість монетизації ресурсів.
Без такого сигналу залучення зовнішнього капіталу у видобуток залишається обмеженим.
Для європейських трейдерів критичною є можливість не лише закачувати газ у ПСГ, але й вільно його відбирати, хоча б частково.
Без експорту українські ПСГ залишаються обмеженим інструментом накопичення газу.
У разі лібералізації Україна може повноцінно виконувати роль газового хабу та балансуючого елементу для європейського ринку.
Дозований експорт газу на рівні 10–20% від видобутку є збалансованим рішенням, яке одночасно:
- знімає профіцит на ринку;
- відновлює економіку видобутку;
- збільшує бюджетні надходження;
- стимулює інвестиції;
- сприяє інтеграції до європейського ринку;
- не створює ризиків для енергетичної безпеки, а підвищує її у довгостроковій перспективі.
