Ігноруйте його. Звучить безглуздо, але має більше сенсу, ніж ви могли б подумати.
Його великодній заклик до миру: "Вівторок в Ірані буде Днем електростанцій і Днем мостів – усе в одному. Нічого подібного ще не буде!!! Відкрийте йобану протоку, божевільні виродки, або житимете в Пеклі – ОСЬ ПОБАЧИТЕ! Хвала Аллаху. Президент ДОНАЛЬД Дж. ТРАМП"
За конституційним календарем Дональд Трамп буде президентом Сполучених Штатів іще 1000 днів. Як нам їх пережити?
"Ігноруйте його" звучить як безглузда порада, адже йдеться про найвпливовішу людину в світі. Але, можливо, у цьому щось є.
Передусім це серйозно шкодить психічному здоров'ю – кілька разів на день звертати увагу на хамські, навіжені, абсурдні й безтямні речі, що виливаються з його вуст, наче нечистоти з пробитої труби.
Чого зловісний нарцис Трамп прагне понад усе – це уваги. Тож не даваймо йому її.
"Але ж те, що він каже, має значення", – відповідають медіа. Однак дедалі частіше, у міру того, як його заяви стають хаотичнішими, нелогічнішими й суперечливими самі собі, навіть у межах одного абзацу, постає справжнє питання: чи є взагалі емпірична цінність у тому, щоб звертати увагу на кожен черговий Трампів "висер"?
"Слухайте, що вони зробили / Не слухайте, що вони сказали". Так писав Джеймс Фентон у своєму вірші "Кров і свинець". Завжди слушна порада, а в цьому випадку – особливо. Уявіть собі новинне видання, яке ухвалило нову редакційну настанову: повідомляти лише про те, що Трамп реально зробив. "Президент Трамп сьогодні наговорив багато чого, але реальність у тому, що Ормузька протока залишається заблокованою як Іраном, так і США". І так далі. Чи були б ми через це менш поінформованими?
Ігнорувати його може бути і політикою. Європа вже близька до цього у питанні України. Звісно, європейські лідери далі говорять із Вашингтоном і подають позитивні сигнали. Але хоч би що емісари Трампа казали своїм друзям у москві, Європа й далі підтримує Україну економічно й військово. Зовсім нещодавно падіння Орбана в Угорщині (див. мій попередній огляд "Історія сучасності") розблокувало кругленьких 90 мільярдів євро, більша частина яких піде на оплату зброї, виробленої власною оборонною промисловістю України.
Це, звісно, диявольськи складно. Розвідувальну та цілевказівну інформацію може надати лише США; американські перехоплювачі Patriot – єдині, що можуть ефективно зупиняти російські балістичні ракети (і зараз їх витрачають у Перській затоці). Їх важко замінити. Та якщо Україна змогла стримувати росію чотири роки всупереч усім обставинам, то й ми можемо втримати Україну в бою.
А що з обороною Європи в межах ЄС і НАТО від російського нападу – якщо ми, як минулого тижня прямо визнав польський прем'єр-міністр Дональд Туск, більше не можемо покладатися на те, що США прийдуть нам на допомогу? Це ще складніше, з огляду на те, як НАТО згори донизу залежить від американської системи командування й управління, стратегічних засобів забезпечення, розширеного ядерного стримування і так далі. Але минулого тижня в Берліні я чув, як дуже високопоставлені люди вперше приватно казали: саме це нам і доведеться робити. Хоч так, хоч сяк – нам потрібно зробити так, щоб у свідомості путіна стало переконливо ясно: Європа сама по собі готова й спроможна захищати Нарву в Естонії, або острів на Балтиці, або прикордонний район у Болгарії чи Румунії.
Отже, ось третій і найвищий етап ігнорування: після (1) не слухати нічого з того, що він каже (а лише дивитися, що він робить) і (2) робити те, що ви вважаєте правильним і таким, що відповідає вашим інтересам, попри нього, – настає (3) робота над тим, щоб якнайшвидше опинитися в становищі, у якому ви зможете ігнорувати найвпливовішу людину в світі в тих сферах, де наразі не можете.
Я поглянув на це з європейської перспективи, але цю саму вправу можна виконати скрізь – від Азії до Латинської Америки.
Звісно, складніше робити це всередині самих Сполучених Штатів. Але навіть там штат на кшталт Каліфорнії має багато можливостей діяти всупереч президентові, послуговуючись повноваженнями, які надає йому за законом федеративний устрій, а в реальності – економічна й технологічна потуга. Зрештою, після проміжних виборів у листопаді, особливо якщо демократи контролюватимуть і Палату представників, і Сенат, їм доведеться його стримувати, чинити йому опір і оголосити йому імпічмент. Але ми не можемо дозволити собі чекати до того часу.
Це, очевидно, не повноцінний політичний рецепт – лише думка, з якою можна провести вихідні. І, можливо, надія на те, що наступні 1000 днів вдасться пережити…
