Листопадовий вітер скаженів над Чигирином, зриваючи останнє пожухле листя з дубів і кидаючи його в холодну грязюку під копита коней. У козацькій столиці пахло димом, мокрою кінською збруєю та тривогою. Хмельницького вже рік як не було на світі, а вистраждана ним Україна тріщала по швах, сповзаючи у криваве пекло Руїни. Новий гетьман Іван Виговський щойно підписав Гадяцький договір, оголосивши війну Москві, і кожна козацька родина опинилася перед страшним вибором.
Грицько, захекавшись, забіг до намету, де старий Олекса упевнено протирав порохом ствол свого короткого мушкета під захистом дерев'яного борту воза:
— Дядьку Олексо! Там козаки кажуть, що під Каневом цареві воєводи збирають полки. Старшина шепочеться, що Виговський зрадив царя і тепер нам усім кінець... Невже гетьман не думає, яку кашу заварив? Навіщо йому ця війна з москвою, коли земля ще від польської крові не висохла?
Олекса повільно відклав зброю, міцніше затягнув пасок на шароварах і важко подивився на юнака. В його очах не було гніву — лише глибокий, як дніпровський вир, сум:
— Стули пельку, малий, і не плещи язиком те, чого не тямиш. Гетьман думає про державу, а от про що думають ті, хто радісно біжить під цареву руку — велике питання. Ти думаєш, Виговський не знає ціни цій грі? Він платить за неї дорожче, ніж будь-хто з нас. Поки ти тут судиш про зраду, у Калузі московські кати заживо шкуру деруть із його рідного брата Данила. Ось тобі й «царська милість»...
Трагедія родини Виговських — це один із найжахливіших та водночас найменш відомих епізодів епохи Руїни, який наочно ілюструє, як геополітичний вибір правителя ставав смертним вироком для його найближчих.
Рідний брат новообраного гетьмана, Данило Виговський, був не просто талановитим полковником, а й зятем самого Богдана Хмельницького — він тримав за руку його доньку Олену. Коли Іван Виговський ухвалив рішення розірвати Переяславські угоди й уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, москва відповіла миттєвим і підлим ударом по його тилах.
Під час військових сутичок 1659 року Данило Виговський потрапив у полон до московських військ під командуванням воєводи Василя Шереметєва. Для царського уряду Данило став не просто військовополоненим, а заручником і головним інструментом помсти бунтівному гетьману. Його відправили у глибокий тил. За свідченнями тогочасних хроністів, Шереметєв наказав піддати брата гетьмана нелюдським тортурам: його заживо палили вогнем, катували розпеченим залізом, вимагаючи зречення та проклять на адресу брата. Данило Виговський помер у страшних муках, не зламавшись, а його трагічна загибель назавжди закрила шлях до будь-яких компромісів між Гетьманщиною та Кремлем.
Історія Данила Виговського доводить, що методи російського терору не змінюються століттями. Тоді, як і зараз, Кремль використовував заручників, тортури та тиск на родини як зброю. Катівні на окупованих територіях та шантаж родичів полонених — це та сама тактика помсти за прагнення України вийти з-під впливу москви. Для цього ворога не існує правил війни, тому єдиний спосіб захиститися від знищення — це повна військова перемога.
Історії українських козаків
