Символізм нашої епохи іноді буває нещадним. 24 серпня 2026 року, у день, коли вся країна відзначала День Незалежності, оплачуючи його тисячами життів на фронті, у Києві розгорталася зовсім інша вистава. У Вищому антикорупційному суді, де обирали запобіжний захід колишній заступниці керівника Офісу Президента Ірині Мудрій, держава проходила тест на те, чи є вона дійсно незалежною від своїх же еліт.
Історія, яку описують НАБУ та САП, — це не дрібний хабар у конверті районному чиновникові. Прокурори говорять про легалізацію 150 мільйонів гривень, дорогі автомобілі, нерухомість, коштовності та незаконні активи; сторона обвинувачення посилається на матеріали негласних слідчих дій і вимагає для чиновниці арешту з альтернативою застави у ті самі 150 мільйонів. Серед оприлюднених фрагментів звучить розмова, яку сторона обвинувачення пов’язує з Іриною Мудрою та Максимом Микитасем: «Чьо ти кіслая такая, я тєбє майже 4 млн оставіл».
Проте айвищий рівень інституційного цинізму стався в залі суду коли до ВАКС прийшов головний рабин Києва Йонатан Бін'ямін Маркович. Не як випадковий відвідувач. Не як коментатор. Він попросив суд дозволити йому взяти підозрювану на поруки. За його словами, вони знайомі кілька років, Мудра приходила до громади «помолитися і бути на зв'язку з Всевишнім», а він упевнений, що вона «не підведе ані громаду, ані мене, ані державу».
Яке відношення повинна мати належність високопоставленого чиновника до тієї чи іншої релігійної громади до оцінювання процесуальних ризиків у кримінальному провадженні? Суд має оцінювати докази, ризик втечі, можливість впливу на свідків, знищення доказів, фінансові можливості підозрюваної та її поведінку. А не те, наскільки справно вона відвідувала релігійну громаду чи бувала вдома у духовного лідера. Це наочний факт кланового-етнічно релігійного заступництва злочинців у владі як Мудра. Публічний авторитет релігійної громади фактично був принесений до суду як додатковий персональний ресурс захисту високопоставленої підозрюваної.
Це і є той момент, коли приватні мережі довіри починають безцеремонно заходити на територію державних інституцій. Тобто в суд прийшла не абстрактна «релігія». Прийшла персональна мережа довіри. Україна багато років живе в системі, де формальні інститути дивним чином постійно переплітаються з неформальними мережами: бізнесовими, політичними, родинними, конфесійними. Одні телефонують «своєму» депутату. Інші — «своєму» судді. Треті приводять до суду авторитетного громадського чи релігійного діяча, який готовий засвідчити: я цю людину знаю, вона хороша, вона нас не підведе.
Ось це і є сувора кланова логіка. Клан виникає тоді, коли особиста належність і взаємна лояльність починають працювати сильніше за універсальні правила. Коли для «свого» існує додатковий телефон, додатковий гарант, додатковий авторитет. А для звичайного громадянина існує лише жорсткий Кримінальний процесуальний кодекс.
Це сміливо можна назвати державною хуцпою - демонстративну, майже зухвалу впевненість еліт у власному праві переступати межу і залишатися безкарними. Людині, яка ще недавно відповідала у президентській вертикалі за питання правосуддя, повідомляють про підозру у маніпуляціях з державними механізмами, відмиванні коштів для оплати застави в іншій справі («Мідас») та використанні підставних компаній. І в цей момент до суду приходить великий релігійний авторитет і фактично каже: я її знаю, вона молиться з нами, віддайте її мені.
Це абсолютне моральне лицемірство і фарисейство. Моральні правила повинні бути однаковими для будь-якої релігії та будь-якої громади. Якби митрополит, католицький єпископ чи муфтій прийшов до суду поручатися за топчиновника, якого НАБУ підозрює у високорівневій корупційній схемі, питання було б ідентичним: чи повинна духовна репутація громади використовуватися як персональний політичний капітал її впливового члена? Де закінчується суспільний ресурс і починається система особистого патронату?
Ці межі повинні існувати. Інакше будь-яка сильна громада рано чи пізно починає виконувати функцію не громадянського суспільства, а мережі взаємного страхування еліт. Я не роблю примітивного висновку, що походження є автоматичним «квитком у владу» — для цього потрібен аналіз кадрових домовленостей. Але поява релігійного діяча у ВАКС — це кричущий маркер того, як працює захист «своїх».
Питання, яке з цього випливає, стосується самої суті України. Яку державу ми будуємо на 35-му році незалежності? Державу універсальних правил, де твоя посада, громада, знайомства і вплив не змінюють стандарту відповідальності? Чи державу, де на кожному поверсі влади є своє коло взаємної підтримки?
Належність до громади не повинна створювати додаткової правової реальності. Молитва не є індульгенцією. Дружба з рабином, священником чи політиком не може замінювати відповідь на докази. І духовний авторитет не повинен перетворюватися на спосіб пом'якшення суспільного сприйняття корупції.
Символічно, що цей тест на незалежність правосуддя відбувається саме 24 серпня. Чи залишиться ВАКС місцем, де вирішують докази й закон, коли до дверей суду приходять усі мережі впливу, які високопоставлена людина накопичила за роки кар'єри? Оце і буде справжньою відповіддю на питання, чи існує в Україні верховенство права. Все інше — лише декорації.
