На тлі арештів у Відні українських журналістів та двох українських шпигунів згадалася одна історична і правдива історія, про яку мало хто знає в Україні.
І це не про шпигунів, яких затримали у Відні, так як вони були надто допитливі, а за ними по вулиці тяглися парашути, і вони постійно їли чебуреки, видані в СЗР перед закидкою до Відня.
Це мабуть нова установка від нового керівництва СЗР, щоб ніхто не здогадався, інакше, як вони примудрилися відразу ж бути заарештованими, якщо звичайно хтось не здав їх зі служби (що швидше за все).
Відень реально шпигунське місто, там навіть присутні шпигуни Талібану, які тримають кілька афганських ресторанів та кафе.
У Відні та інших містах Австрії є мережа кафе:
«Blue bottle coffee», де можна скуштувати відомі австрійські тортики «Захер» та «Естерхазі».
Чи ходять у ці кафе українські шпигуни, швидше за все навряд чи там не продають чебуреки, а от і даремно, кримські чебуреки смачніші за всякі австрійські торти.
Коротка історія створення цих кафе, які безпосередньо пов'язані з Україною.
Був в Австрії один українець, який врятував Відень і відкрив найвідомішу кав'ярню та, можливо, змінив історію всієї Європи.
15 липня 1683 року над Віднем нависла смертельна загроза.
До стін міста підійшла величезна армія імперії Османа - за різними оцінками, від 90 до 140 тисяч воїнів. Проти них стояли виснажені захисники, яких було у кілька разів менше.
Місто опинилося у повній облозі.
Запаси їжі танули.
Закінчувалися боєприпаси.
Щодня турки підривали стіни.
У Європі вже говорили, що падіння Відня – лише питання часу.
А разом із ним могла впасти і вся Центральна Європа.
Саме тоді історія зробила несподіваний поворот.
І його автором став українець.
Його звали Юрій Кульчицький.
Він народився у селі Кульчиці біля Самбору – землі, яка подарувала Україні не лише його, а й трьох козацьких гетьманів.
З дитинства він був допитливим, швидко опановував мови і добре розумів різні культури.
Юнаком потрапив на Запорізьку Січ, а потім – у торгові експедиції на Балкани та до Османської імперії.
Саме там він досконало вивчив турецьку мову, знав мусульманські звичаї, одяг, військові порядки та навіть манеру поведінки турків.
Тоді він ще не здогадувався, що саме ці знання якось врятують цілу столицю.
Коли турецьке військо замкнуло кільце навколо Відня, місто виявилося повністю відрізаним від світу.
Імператор уже покинув столицю.
Допомоги не було.
Командування не знало, чи вирушили союзні війська взагалі на порятунок.
Найстрашнішим був не голод.
Найстрашнішою була невідомість.
Було очевидно: хтось має пройти через десятки тисяч ворожих воїнів та передати листи союзникам.
А потім повернутись назад.
Це майже дорівнювало самогубству.
Добровольців майже не було.
Тоді наперед вийшов Юрій Кульчицький.
Разом зі своїм товаришем Юрієм Михайловичем він перевдягся у турецьку одежу.
Вони вільно говорили по-турецьки, знали молитви, звичаї та військові команди.
Декілька разів їх зупиняли османські варти.
І щоразу Кульчицький настільки переконливо відповідав турецькою, що підозри зникали.
Так вони пройшли через величезний табір ворога.
Кур'єри дісталися союзного війська, передали повідомлення про критичний стан Відня і переконали командування негайно прискорити наступ.
Але найважче було попереду.
Потрібно було повернутись назад.
Більшість людей на таке не наважилися б.
Кульчицький повернувся.
І привіз до обложеного міста звістку, на яку чекали тисячі людей, що допомога вже в дорозі.
Ця новина стала переломним моментом.
Захисники Відня перестали думати про капітуляцію.
Вони вирішили триматися до кінця.
12 вересня 1683 року об'єднане військо на чолі з польським королем Яном III Собеським розгромило армію Османа.
Історики називають цю перемогу однією з найважливіших у європейській історії.
Вона зупинила подальший наступ Османської імперії на Захід.
У битві брали участь і українські козаки, котрі воювали у складі союзного війська.
За свою мужність Кульчицький отримав право самостійно вибрати нагороду серед трофеїв, які залишили османи.
Він не попросив золота.
Не попросив коштовностей.
Не попросив маєтків.
Його вибір здивував усіх.
Він попросив триста мішків кавових зерен.
Більшість австрійців навіть не розуміли, навіщо вони потрібні.
Дехто взагалі вважав їх кормом для верблюдів.
Але Кульчицький знав каву з часів перебування в Османській імперії.
Незабаром він відкрив у Відні кав'ярню «Під синьою пляшкою» («Blu Bottle Cafe»)
Щоб зробити незвичайний напій приємнішим для європейців, почав додавати до нього молоко та мед, а згодом – цукор.
Саме звідси бере початок легенда про знамениту віденську каву.
І хоча історики досі дискутують щодо окремих деталей цієї історії, саме ім'я Юрія Кульчицького вже понад три сторіччя нерозривно пов'язане із народженням віденської кавової культури.
Австрія цього не забула.
У Відні є вулиця Kolschitzky-Gasse, названа на його честь.
На одному з будинків встановлено меморіальну дошку.
А неподалік стоїть пам'ятник українцю – з кавником у руках.
Його ім'я знають екскурсоводи.
Його історію розповідають туристам.
Його вважають одним із символів міста.
Дивно, але в Україні про нього досі знають значно менше, ніж у Відні.
А тим часом історія Юрія Кульчицького – це нагадування про те, що українці віками були не лише захисниками власної землі.
Вони допомагали рятувати й Європу.
Іноді – шаблею.
Іноді – розумом.
Іноді - сміливістю однієї людини, яка наважилася зробити те, що здавалося неможливим.
Українець, який урятував Відень.
Українець, якому завдячує одна з найвідоміших кавових традицій світу.
Історія, яку варто пам'ятати не менше ніж будь-яку гучну перемогу на полі бою.
Оригінальне історичне кафе більше не працює, проте на честь Кульчицького у Відні не лише названо вулицю (Kolschitzkygasse), а й його пам'ятник стоїть на розі Favoritenstraße та Kolschitzkygasse.
А сучасну міжнародну мережу кав'ярень «Blue Bottle Coffee» було названо саме на честь пам'яті першої кав'ярні Кульчицького.
Якщо хтось живе чи буде у Відні, сходіть на вулицю Кульчицького, там багато гарних кав'ярень із чудовою австрійською кавою та тортиками, а от якби там були чебуреки і туди ходили б українські шпигуни, то швидше за все їх би не заарештували (жарт).
З новим головою СЗР українських шпигунів заарештовуватимуть все частіше, і не лише у Відні.
Zalman Shuher
