"МІШіН ДЕФЕНС?" - Владислав Смірнов

"МІШіН ДЕФЕНС?" - Владислав Смірнов

17 листопада 2026 року колишній міністр оборони України Михайло Федоров уклав у Варшаві меморандум із польською інвестиційною компанією JRH ASI, акції якої торгуються на фондовій біржі. Офіційне біржове повідомлення №32/2026 підтверджує: партнером виступає створювана Федоровим компанія Mission Defense, президентом і генеральним директором якої він є. Предмет співпраці — військові технології, штучний інтелект, безпілотні системи, електроніка та інженерні розробки. Передбачається залучення польських і міжнародних виробничих потужностей. Частину умов домовленостей приховано за традиційним посиланням на оборонну специфіку.

Перед нами не просто чергове працевлаштування колишнього чиновника. Людина, яка керувала оборонним відомством воюючої держави, тепер комерціалізує компетенції в тій самій галузі через приватні міжнародні партнерства. І українське суспільство має право знати, де закінчуються особисті професійні знання Федорова й починаються стратегічні можливості, доступ до яких він отримав завдяки державній посаді.

Особливо показовою є хронологія його відносин з американською Palantir. 12 травня 2026 року Міністерство оборони офіційно повідомило про зустріч Федорова з генеральним директором корпорації Алексом Карпом. Американському бізнесменові представили українську оборонну стратегію, Mission Control у системі DELTA, «Армію дронів.Бонус» і можливості військової ШІ-аналітики. Обговорювали спільні технологічні розробки. А вже 1 вересня Reuters повідомив про намір Карпа стати першим великим інвестором приватного оборонного бізнесу Федорова. Сам Карп заявляв про приблизно п'ять років співпраці з ним.

Спочатку — державні повноваження, стратегічні оборонні проєкти й партнерство з іноземною корпорацією. Потім — приватна компанія та інвестиційний інтерес керівника тієї самої корпорації.

Це ще не доказ корупції. Але це цілком конкретна підстава перевірити, чи не виникали приватні комерційні інтереси під час ухвалення державних рішень, якими договорами регулювалася попередня співпраця та чи не отримує нова компанія переваг завдяки службовій інформації, недоступній іншим українським виробникам.

Паралельно Федоров погодився консультувати міністра оборони Італії Гвідо Крозетто з питань оборонних інновацій. Тепер до італійського напряму додаються польський інвестор та американський технологічний капітал. Іноземні держави цілком раціонально прагнуть посилювати власну оборонну промисловість. Але хто представляє інтерес України, коли її колишній міністр переносить свій професійний досвід у міжнародні приватні проєкти та консультування інших урядів? Чи існують дієві запобіжники використанню інформації, отриманої на державній службі?

Не менш промовистий склад нової команди. Співзасновником Mission Defense Partners став Павло Єлізаров — засновник Lasar's Group, колишній заступник командувача Повітряних сил ЗСУ. В інтерв'ю DOU від 11 листопада він повідомив, що новий бізнес розвиватимуть на базі чинного цивільного виробництва, яке працювало на потреби військового підрозділу. За його словами, виробничі потужності завантажені приблизно на 30%, а решту можна використовувати для експорту. Єлізаров також виступив за суттєве спрощення експортного контролю для визначених міжнародних партнерів.

Питання тут не в самому експорті. Питання в тому, хто, на підставі яких прав і з якими гарантіями вирішуватиме долю технологій, що формувалися завдяки українським військовим потребам, державним замовленням і бойовому досвіду. Виробничі можливості приватного підприємства можуть бути його законною власністю. Але бойові дані, секретні відомості, державні розробки й майнові права інших учасників не стають приватними активами лише тому, що їхні носії змінили місце роботи.

За словами Єлізарова, у Mission Defense Partners троє співвласників. Йому належить приблизно третина бізнесу, серед інших партнерів — Федоров. Третій співвласник публічно не названий. Водночас 23 жовтня колишній очільник «Укроборонпрому» Герман Сметанін зареєстрував ТОВ «МІШН ДЕФЕНС» із кодом ЄДРПОУ 46530339. Чи пов'язана ця юридична особа з міжнародним проєктом Федорова, належить встановити документально. Самого збігу назви для такого висновку недостатньо.

Але загальна тенденція очевидна: колишні керівники стратегічних оборонних інституцій переходять у приватний бізнес, діяльність якого безпосередньо пов'язана зі сферами їхніх попередніх державних повноважень. Такі переходи не заборонені автоматично. Проте вони потребують значно суворішого контролю, ніж звичайна зміна роботи.

Приклад уже є. Колишній прем'єр-міністр Олексій Гончарук став співзасновником і головою ради директорів британського холдингу UFORCE, який консолідував українські оборонні розробки та залучив $700 млн інвестицій. Британський державний фонд вкладає в нього близько $150 млн і прямо визначає очікувані результати для Великої Британії: виробництво MAGURA та NEMESIS, британські робочі місця, інженерні компетенції й місцеві ланцюги постачання.

Українське походження технологій у такій конструкції не гарантує, що основна економічна вигода залишиться Україні. Частина виробництва та розробок продовжується на українській території, однак повний розподіл інтелектуальних прав, інвестицій і майбутніх прибутків публічно не розкритий.

Тепер аналогічні питання виникають щодо Федорова. І обидві історії змушують поставити незручне запитання: чи не перетворюється український воєнний досвід на ресурс міжнародної корпоративної капіталізації, тоді як українська держава не має достатньо прозорих механізмів захисту власних стратегічних інтересів?

У цієї проблеми є конкретний кримінально-правовий вимір.

Стаття 328 КК України передбачає відповідальність за розголошення державної таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку зі службовими обов'язками. Стаття 333 — за порушення порядку міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю, включно з відповідними технологіями. Стаття 364 стосується зловживання владою або службовим становищем, якщо відповідні умисні дії вчинялися всупереч інтересам служби для одержання неправомірної вигоди та спричинили передбачену законом шкоду. Стаття 191 може застосовуватися за доведеного незаконного заволодіння майном або майновими правами.

Окремо стаття 26 Закону «Про запобігання корупції» встановлює післяслужбові обмеження, зокрема щодо певних трудових і підприємницьких відносин протягом року після звільнення, якщо посадовець раніше здійснював контроль або приймав відповідні рішення щодо суб'єкта господарювання. Заборона неправомірного використання службової інформації не зникає після відставки. За встановлення відповідних обставин можливе також застосування статті 172-8 КУпАП.

Це конкретні правові підстави для перевірки, якщо буде встановлено передачу захищених відомостей, контрольованих технологій, незаконне відчуження активів або використання службових повноважень у приватних інтересах. І саме таке розслідування має замінити звичні урочистості навколо кожної нової міжнародної угоди.

НАЗК повинне перевірити дотримання післяслужбових обмежень і можливі конфлікти інтересів. Державна служба експортного контролю — правові підстави фактичного міжнародного передавання контрольованих технологій, якщо таке відбувається. Компетентні правоохоронні органи — походження майнових прав та можливе неправомірне використання державних ресурсів за наявності відповідних даних.

Українське суспільство повинне отримати відповіді на прості питання: кому належать Mission Defense та пов'язані структури, хто є їхніми кінцевими власниками, які технології вони комерціалізують, де виникли права на ці розробки, яку роль відіграє Palantir, що передбачає польський меморандум, де будуть розташовані виробництва і в яких країнах залишатимуться прибутки та податки.

Україна не повинна постійно перетворюватися на державу, де посадовці отримують доступ до стратегічних технологій від імені народу, а після відставки використовують здобуту перевагу для приватної міжнародної капіталізації без належної перевірки її походження.

Наша війна створила унікальні інженерні компетенції та бойовий досвід. За ними стоять військові, розробники, державні ресурси, волонтерські пожертви й людські життя. Це не означає, що кожен результат автоматично належить державі. Але означає, що кожне відчуження прав, сформованих за її участю, повинно мати законну, документовану й перевірювану підставу.

Україні потрібні приватні оборонні компанії, міжнародні інвестиції та експорт власної продукції. Проте їй не потрібна модель, за якої державна служба стає сходинкою до непрозорого приватного використання стратегічних можливостей.

Суверенітет втрачають не лише тоді, коли вивозять ракети чи розпилюють бомбардувальники. Його можна втрачати й тоді, коли власна держава перестає контролювати правову та економічну долю технологій, створених для її захисту.

Питання до самої державної влади: чи залишається Україна господарем власного оборонного майбутнього — чи лише забезпечує його створення для інших, віддаючі найдорожче - життя наших громадян?