Навесні, коли на Дніпрі сходила крига, на Запорозькій Січі починався особливий час. Поки одні люди чекали тепла, запорожці тягнули жеребки. Вирішувалося важливе питання: кому залишатися в Січі для її охорони, а кому вирушати на промисли по козацьких вольностях.
Щойно річки звільнялися від льоду, значна частина товариства розходилася по плавнях, річках і степах. Одні ставили неводи та ловили рибу, інші полювали на звіра. Саме риба й хутро були головними джерелами прибутку запорожців у мирний час.
Риби ловили стільки, що частини запасів вистачало куреням до наступної весни. Надлишки солили й везли продавати на українські землі. За виручені гроші купували те, без чого січове життя було неможливим: борошно, пшоно, сукно для одягу, порох та олово. Так само торгували й хутром. Через українські міста воно потрапляло далі — до Польщі та німецьких земель, а зароблені кошти поверталися до курінного господарства.
Втім, не лише промисли наповнювали козацькі комори. Важливу роль відігравала й військова здобич. Після походів із татарських степів нерідко приганяли великі табуни коней та череди худоби. З турецьких міст привозили зброю, дорогі тканини, срібло, золото та різноманітні коштовності.
Цікаво, що більшість здобичі не ставала особистою власністю козаків. Усе складали докупи, а вже потім військова рада вирішувала, як її розподілити. Значна частина йшла на утримання церков і монастирів, зокрема січової церкви Покрови Пресвятої Богородиці, Трахтемирівського, Межигірського та Самарського монастирів. Решту ділили порівну між усім товариством — незалежно від того, чи був козак у поході, чи ловив рибу, чи охороняв Січ.
Виняток становила лише особиста зброя. Шабля, рушниця чи пістоль, здобуті в бою, залишалися власністю того, хто їх захопив.
Для стороннього спостерігача Запорозька Січ могла здаватися товариством людей, які живуть лише війною. Насправді ж за козацькими походами стояло добре організоване господарство. За військову скарбницю відповідали спеціально обрані скарбники, а кожен курінь мав власного отамана та кухаря, які дбали про порядок, харчі та майно товариства.
Тож запорожець був не лише воїном. У мирний час він залишався рибалкою, мисливцем, господарем і торговцем, який добре знав ціну і шаблі, і щоденної праці.
Історії українських козаків
