Катарсис — моральне очищення (с) Вікіпедія
Те, в що перетворили Донбас, це пекло на землі (с) О.Степова
Читаю новини з ОРДЛО й думаю. Постійно. Пораюсь, щось роблю, а думки весь час повертаються до періоду «до війни», потім знову у сьогоднішній день, немов шукають відповідь на питання. На яке? Не знаю. Самого питання якось й немає. А ось пошук відповіді на нього є. Дивний стан. Він провокує незібраність й розбитість. Тому, вибачте, допис буде такий самий. Розібраний й розірваний. Немов пошук чогось, що важливо, але ти не розумієш навіщо воно тобі.
Десь з 2010 Донецьк почали називати містом троянд. Луганськ трошки відставав по озелененню, бо мав більш прокомуністичний склад керманичів міста. Донецьк хоч й був «регіональним», тобто належав партії регіонів, але кураторство відомого олігарха робило свою справу – Донецьк швидко осучаснювався. З’являлися сучасні фотозони, паркові фігури, алеї троянд.
Якщо спитаєте пересічного донеччанина – ВПО – яким був Донецьк до окупації, майже усі скажуть, що Донецьк – це Євро-2012, виступи Beyonce та Rihanna, економічний бум, культурний розвиток, купа концертів зірок естради, театральні прем’єри, покази сучасних дизайнерів.
Якщо спитаєте пересічного донеччанина, який зараз живе у Донецьку, – яким був Донецьк «звільнення», бо там багато людей вважають, що Донецьк «звільнили» росіяни від України, у людини почнуть бігати очі, він почне щось мимрити про «бамбілі дамбас», а потім зло скаже – «плохо жили, всегда при Украине плохо жили, не уважали они нас». Аргументів не буде, просто злість – «не уважали». Просто ненависть – «всегда плохо жили».
Про те, чому люди брешуть, напевне напишу в інший раз. Коли буду продовжувати тему дослідження інформаційного впливу пропаганди на соціум.
Поки у мене весь цей час у голові саме ці картинки: жовто-блакитний Донецьк троянд, Beyonce та Rihanna, та триколорадний Донецьк озлоблених людей, запаху сечі та гівна, куп сміття.
Це перевтілення й є здійснення мрії критичної більшості донеччан «пожить по-русски»?
Тоді я б це перевтілення показувала в кожному місті України. Ось Тернопіль місто мрій здорової європейської людини, а ось Тернопіль місто здійснення триколорадних мрій. Чи Канів, чи Київ, чи Дніпро, чи Франківськ, чи… не дай боже інше місто України. Не дай Боже – люблять казати люди, щоб запобігти чомусь поганому. Саме так! Бо те, в що перетворили Донбас, це пекло на землі. А показувала тому, що в будь якому місті України є люди, які мріють «пожить по-русски».
Не дає розуму заспокоїтися й відео, яке вже тиждень гуляє мережами ОРДЛО: з маршрутки у Донецьку виходять люди, кілька жінок заходять за зупинку й пісяють прямо на асфальт, не ховаючись.
Ніхто не стидається, нікого це не бентежить. Одна людина починає соромити цих пісуарниць, але їй, саме їй, а не порушницям моралі, роблять зауваження – «не нравится, едь в укропию».
За людей, що справляють потреби публічно, заступаються люди – «а что делать, если нет туалета и воды», «не нравиться, собрала чемодан и в гей-Европу», «может ты укроп, если не поддерживаешь людей, которые выживают без воды»…
Все більше на Донбасі пропаганди «естетического образа жизни». Під «естетикою» мається на увазі – не митися, не брити пахви та інші місця, не чистити зуби, не використовувати миючи засоби гігієни». Аргумент не те, що немає води, ні. Аргумент – той, хто доглядає за собою, той – гей або укроп. Тобто – ворог народу Донбасу й руського миру.
Я так розумію, що росія вже зрозуміла, що водопостачання на Донбас проблема, яку ніколи не вирішити, тому запускає тренд «а-ля натюрель»: «не мойся – живи свободно», «справляй нужду где хочешь – будь свободным». Деградація суспільства під соусом «свободи особистості», це щось.
Оце модне російське а-ля натюрель без зубної пасти та шампуню, це показник. Показник того, що ніхто й нічого з вирішення проблем водопостачання не буде робити. Бо щось на Московії бажаючих жити «а-ля натюрель» без душу та мила я не бачу.
Он, на Ростовщині, як тільки воду відключили, усі соцмережі вибухають «караул, власти удобств лишают».
Вода для Донбасу – дорого, не рентабельне. Бо усі міста там побудовані без урахування збільшення водопостачання, а усі водопровідні мережі знищено росіянами та місцевими колаборантами.
Ніхто там за 10 років життя без України не замислювався над проблемою водопостачання чи охороною водоносних пластів.
«Макіївський роднічок», в який регулярно хтось з місцевих, вибачте, срав, це відомий мем Донбасу.
Це показове відношення людей до себе та своєї землі.
Знаєте, й це не тільки на Донбасі. Це усюди. Тому я людину оцінюю по її ставленню до навколишнього середовища й тварин.
Гадить біля двору – москаль. Навіть, якщо це не окупація й людина має громадянство України. Знищує рослинність, ліса, розорює береги річок та степи з червонокнижними рослинами – москаль. Навіть, якщо це громадянин України.
Москализація, зросійщення, це не про “язык” чи мову. Це про радянську людину в кожному з нас. В нас у селі 5 га лісу знищили україномовні люди у вишиванках, та й сміття до лісу несуть люди не у косоворотках та кокошниках. Якось треба детально про це написати. Такий собі курс «вбий у собі москаля».
Але повернуся до теми води.
Звісно, тепер в церквах Донбасу попи кремлівсько-фсбшного патріархату пропагандують «настоящий образ русского человека»: не мито-небрито-не чищино-засрато. Як там? – там русский дух, там… от про Русь я б не згадувала. Засрали й цю назву. От, знову тема для серії дописів про дію інформаційного впливу.
От я з цього донбаського тренду «а-ля натюрель» не дивуюсь. Бо саме на Донбасі росіяни відпрацьовували усі методики пропаганди та інформаційного впливу на суспільство. Достатньо згадати «плоскоземельников», «антиваксеров», «бамбили бамбас», «Донбасс кормит всю Украину», «люди з ДЦП опасны, в них вселился дьявол», «бьет – значит любит» та інші.
Та що там на Донбасі, такого «плоскорозумового» й по усій планеті, хоч греблю гати. Он їдуть же люди з інших країн до росії, щоб уберегти себе від «влияния геев и массонов». Але, от якось це «плоськоземельне» не прижилось в більшій частині України. Знаю лише не багато українських «ЛОМів», які підтримали донбасько-російського «генія» з погонами фсб, який видав книжку про альтернативні закони физики: «если на вас не падает Луна, то притяжения – нет». Одна блогериця навіть вимагала, щоб цю «геніальну метафизичну думку» внесли у шкільну програму. Але, здебільшого люди просто сміялися й трималися подалі від цих «геніїв».
Але на Донбасі, усе, що каже пропаганда – закон. Бо те, що казати, це лінія партії, тобто інформація, яка погоджена з кремлем.
Дав кремль наказ срати й жерти насеране, усі ЗМІ росії будуть аж прицьмокувати. Оце, я розумію, дресура. Знову питання до мешканців ОРДЛО: це й є ваш омріяний «русский мир».
Ось так, почистив зуби, помив руки з милом й ти вже ворог російського народу, гей, укроп та «ты чо, с европ понаехал».
Скоро в ОРДЛО та росії будуть саджати у тюрму за догляд за собою та гігієнічні вправи.
Згадалося радянське: «ты чо, интилигент». Коли бути розумним та начитаним вважалося чимось империалистично-капиталистичним, тобто ворожим для російсько-радянської людини.
Тепер цей наратив заграв новими фарбами: «ты чо, зубы чистил»…
Бачите, який гарний приклад осучаснення радянських наративів.
В ОРДЛО люди б’ються за воду, пишуть доноси на один одного, стоять у черзі, вмирають у чергах за водою, вмирають без води…
Насправді, це страшно. Згадую 2014-й, як ми сиділи без води, змушені були використовувати шахтну воду, за якою ходили з баклажками 10 км під обстрілами до приватної шахти, де підприємець вивев насосами шахтну воду на поверхню. Наслідки лікую досі…
Але тоді ми ще були сповнені сил, а зараз… Кожен раз, коли в ОРДЛО якась халепа, я чомусь отримую тригерний стан, бо кожен раз питаю себе «щоб було, як би ми не поїхали». Родина завжди лає мене за це, бо ми не могли не виїхати. Ми усі жили лише однією думкою, бігти, як найшвидше бігти з того пекла.
Я ще тоді бачила зміни у людях, суспільстві, й розуміла, що не так страшні обстріли, як зграя, яка хоче вбивати. Деградація, це як не дивно це звучить, але це не роки чи віка, це години, навіть хвилини. Просто дай людині владу й ти отримаєш срср.
Просто дай радянській людині владу, й вона втопить тебе у крові.
Це може бути просто ілюзорна влада «вам есть куда позвонить, если ваш сосед» й усе, механізм знищення людей запущено. Й це не тільки про тих, кого знищать по доносу, це й про тих, хто напише донос й про тих, хто чекає на донос.
Пострадянські наративи, як вірус, сплять собі в людині, аж поки вона не почує знайомі фрази, не побачить знайомий військовий френч, не відчує, що державі потрібні жертви.
В 2014-му, коли ми за 10 км несли баклажку з водою й на стару сусідку, яка не могла ходити, й хліб пекли з урахуванням сусідів-стариків, які залишилися без пенсії, нашому сусідові, який вже був командиром «народного ополчення» й вбивав українців, возили воду з місцевого джерела, щоб його родина купалася в басейні.
Коли сусіди, такі ж самі проросійські, як й він, які теж мліли, дивлячись на кадирівців – «наши мальчики», підійшли до нього з проханням, щоб він, як «влада», привіз машину води й на усю вулицю, він засміявся їм у очі: «надо меньше пить, вы, быдло, должны знать свое место».
Думаєте після цього ці люди розчарувалися в «народном ополчении» чи в «республиці» чи в «русском мире»? – Ні! Бо вони звикли бути приниженими!
О, наскільки багата тема води, як бачите, вона розкриває усі сфери людських відносин, стосунків, сформованість суспільства, його зрілість.
На Донбасі все тільки починається. Ще трохи, й люди будуть вбивати за воду та їжу.
Чи шкода мені їх? – Ні! Мої емпатії щодо дурнів вже давно рудимент.
Знову згадала до воєнне життя й отого самого сусіда.
Якось біля нашого двору зчинилася халепа, на дорогу било «джерельце», що сигналізувало про порив водопровідної труби.
Якось «джерельце» било більше на нашу сторону, то вуличне «віче» зголосило – це ваш порив, вам й ремонтувати. Більше усіх кричав, що це наша родина має ремонтувати водовід, бо це наша проблема, був той самий сусід.
Це було десь за 8 років до війни, він тоді працював у так званому ОБХСС. Вони тільки купили гарний будинок по нашій вулиці, то він з дружиною постійно влаштовував скандали, бо «мы ни за что платить не будем» – це про вивіз сміття.
Нагадаю, що ОБХСС – це абревіатура відділу боротьби з розкраданнями соціалістичної власності. Це був підрозділ радянської міліції, створений у 1937 році для боротьби зі злочинами проти державної та громадської власності. Після розпаду срср і переходу до ринкових відносин, ОБХСС було трансформовано у структури, що займаються боротьбою з економічною злочинністю, такі як ОБЕП (ВБЕЗ).
То він кричав, що ми крадемо воду, бо в нас гарний город, мої діти бігають по вулиці з помідорами, огірками та персиками, а його діти цього не можуть собі дозволити, бо він «чесний мент». Усі йому підтакували, бо, звісно, в мене й малина, й виноград, й помідори, де це таке люди бачили на Донбасі, то, звісно, ми крадемо воду.
Ми спокійно зреагували, викликали ремонтну службу. Сплатили за виклик. Але, коли було розрито землю, відкопана труба й на поверхню вийшов той самий порив, вулиця знітилася, бо дірка була на центральному водогоні, а не на нашому відведенні.
Наш відвід був, як новенький, змащений, захищений й один, який вів до лічильника. Упс!
Вулиця, гірко ридаючи й ламаючи руки, почала збирати кошти на ремонт водогіну, бо поки рили біля нас, «джерельца» з’явилися ще в трьох місцях.
Труба виявилася не на балансі міського водоканалу, як й усі водогони міста, тобто нічийна (общественная) й ремонт треба було робити коштом «общественности». Общественность зібрала гроші, навіть пенсіонери, але «чесний мент» відмовився, бо в нього усе по закону, а труба «ничейная», тому він чуже не буде ремонтувати категорично.
Міський водоканал зреагував живенько, запропонувавши нашій вулиці взяти центральну водопостачальну труба на баланс й платити водоканалу оренду за те, що по нашій трубі йде їх вода.
Тут вже вмішався прокурор міста, водоканал пішов на поступки, а ми взялися за ремонт труби. Як виявилося, вона була стара настільки, що ставити латки, це було б величезною помилкою, ми вирішили міняти повністю. До нас доєдналося ще 3 вулиці, бо водогін йшов й в них теж, й проривів боялися усі й робота почалася.
Поки план, поки закупки матеріалів, «джерельце» забило ще одне, й не повірите, яка раз напроти «чесного мента». Але він істерично не давав дозвіл на роботу екскаватора, бо це його власність, ремонтуйте трубу, як хочете. Знову запросили вирішувати це спірне питання прокурора міста, бо вулицю без води вже тіліпало. Й що ви думаєте, в «чесного мента» було два вводи, один вів на лічильник, один на город, до басейна. Звісно ж поза лічильником. Але з вулиці жоден не крикнув «він крав», а швидко сказали, що біля свого двору кожен копає сам, щоб інші не лізли, бо таке життя, а «мент» та що він, може то так було, вони ж хату нещодавно купили…
В 2010-му році цей «чесний мент» забив до смерті затриманого, його звільнили, але щоб без скандалу в міліції, то заднім числом, а затриманий «сам упал из-за эпилепсии, так как наркоман».
В 2014-му він, командир «народного ополчения» танкової бригади «Волки», названого по його прізвищу – Олександр Волков – чавив наших полонених біля селища Провалля танками, разом зі своїм на той час неповнолітнім сином, якого він брав «в тир», «стрелять по укропам». Це саме він сказав своїм «голосовальщикам» за «республіку» – «надо меньше пить» й коли старенькі бабусі на наші вулиці падали від жари він реготав над ними, купаючись у басейні…
Вода, як й війна, зриває маски з людини. Вони оголюють суспільство настільки, що повертають людину в її первинний стан. Печерний стан. Де немає моралі, де є тільки виживання.
Коли я читаю новини з ОРДЛО, я жахаюсь тому, що могла не виїхати з цього пекла. Але, кожен раз я дивуюсь цьому (як не могла, мене просто розносило на шматки там від гидування самого факту співіснування з цим злом), я не могла там жити з перших хвилин окупації.
Інколи мені здається, що ОРДЛО, це було, як очищення. Ось тобі вибір: ключи від Раю чи Пекла. Ти сам вибираєш, куди йти. А зараз земля просто ставить перед фактом тих, хто створив це пекло – води тут не буде. Байдуже, окупант ти чи місцевий колаборант, ти вже вибрав Пекло, а в Пеклі води немає. Є умовний «казан», умовні «дрова», умовні «чорти», умовне «вогнище», можливо якась умовна чи не умовна прірва, бо шахти провалюються, можливо якась безодня, можливо навіть це безодня людської тупості, жадібності, ницості, але води тут не буде.
Засохло «Макіївське джерельце», не витримало наруги над собою. Засохло «Павлівське джерело», яке ще до війни забрав собі мп, побудував там церкву, бо колись, хтось, «бачив», там святу Марію. Донбас втратив 90% джерел, які наповнювали маленькі річки, водойми.
Затоплені закриті шахти знову, як й 70 років тому, змінили хід підземних річок. Низини заболотнює. Річки висихають. Далі за Донеччиною та Луганщиною пустеля дійде до Ростовщини. Нажаль, й до Дніпропетровщини. Бо багато Донецький кам’яновугільний басейн, це від Павлограду до Таганрогу.
Знищена, понівечена земля, природа, знищений баланс лісу та води, він нагадає за себе зміною клімату, обезводненням та перетворенням цих регіонів на пустелю.
Помста землі буде страшною. Бо, коли люди не в змозі зупинити війну, природа просто знищить людей.
В цьому році погода не дуже балує й нас, українців, посуха, суховії… Але, з огляду на те, що відбувається на росії, то розумієш, де пройде основна «спеціальна природна операція».
В 22 регіонах росії оголошено надзвичайний стан через посуху. В цьому році на росії не вродило ані фруктів, ані овочів, ані зерна. Зараз росія рятує свої пусті зерносховища та великі міста від голоду зерном, яке вивозить з ОРДЛО та окупованої частини Херсонської, Запорізької областей. Якщо міжнародні політичні сили досягнуть успіху й росії доведеться відступити з Запоріжжя та Херсонщини, їй швах. Зернова та продуктова криза буде настільки великою, що без «окорочков Трампа» їй не витягти. Я впевнена, що росія у 2026 році скористається зерновою та аграрною кризою, щоб зміцнити дружбу між нею та США та попросити про гуманітарну допомогу.
«Голодуючи» мешканці Поволжя, гарна картинка, щоб збурити емпатів світу. Це ж не діти України під завалами від російських ракет.
А Донбас? А що Донбас. Водний голод буде зростати. Зима буде страшна. Бо вода, це ще й опалення.
Будуть писати доноси, вбивати сусідів, красти воду. Будуть пісяти на вулиці, а кульочки з випорожненнями будуть мостити на дороги, непоганий «асфальт», фактично нанотехгнології.
Відновити зруйноване (а в руйнації водонапірних веж, водо-транспортної системи) приймали участь не тільки росіяни, а й місцеві «волкови» – неможливо. А головне, навіщо воно росії.
Це так звана «сіра зона», яку росія мала намір створити, як захист від НАТО ще давно. В «сірій зоні» люди, звісно, мають бути, як прикриття для військових, але для цього звозять в ОРДЛО росіян. Вони менш вимогливі, бо в російські глибинці жили без води, без газу, без інтернету, без опалення, то в безводному Донбасі їм як вдома.
Якщо спитаєте пересічного донеччанина – ВПО, – яким був Донецьк до окупації, майже усі скажуть, що Донецьк – це Євро-2012, виступи Beyonce та Rihanna, економічний бум, культурний розвиток, купа концертів зірок естради, театральні прем’єри, покази сучасних дизайнерів, це місто щастя, посмішок, успішних людей та місто троянд.
Якщо спитаєте пересічного росіянина, який зараз живе у Донецьку, – яким є зараз Донецьк,- він скаже,- це місто гівна та сечі.
Бо вільні українські люди будували собі Рай, а російські раби зробили з нього Пекло. А в Пеклі води немає, так й передайте росіянам.
«Земля буде горіти під ногами нашого ворога» – це не художній вислів, це реальність, в яку перетворюється життя окупанта на окупованій ним землі. Бо далі буде гірше. Зникне вода, потім стане отруйним повітря, а потім й їжа стане вбивчою.
Земля Донбасу знищить те, що їй заважає, а коли повернеться в Україну – розквітне.
