Праві ті, хто сприймає поразку Орбана як перемогу ліберальної демократії над правим популізмом. Очевидно, новий уряд Угорщини здійснюватиме кроки з відновлення верховенства права, свободи медіа і громадського сектора, системи стримувань і противаг, повернеться до конструктивної поведінки в інституціях ЄС.
Але частково праві також і ті, хто вказує на ново-консервативне (орбанівське) походження Мадяра, і хто не очікує докорінних змін ані, скажімо, в міграційній політиці, ані в питанні розширення ЄС чи військової допомоги (що дуже важливо для України). Хтось навіть вже каже про новий орбанізм-лайт, але без Орбана.
Безумовно, Мадяр не відмовиться від своєї «правої» політичної ідентичності» навіть з огляду на те, що зараз за нього масово проголосував в тому числі й лівий угорський виборець. І це нормально.
Але історія перемоги «Тиси»виводить цю партію та її лідера на дуже важливу історичну розвилку.
Поразка Орбана трапилась в моменті, коли загалом правий політичний спектр в демократичному світі потроху (а десь і швидко) «орбанізується» (трампізується, вайделізується, окамурізується - як завгодно). «Старі» правоцентристи (Мерц, Торі, Макрон) продовжують втрачати грунт.
Буквально днями відкрилась перспектива появи нового колективного орбана-лайт - тепер уже в Словенії, де формується правопопулістська коаліція під старого-нового премʼєра Янеза Яншу.
Тож поки немає відповіді на питання, чи перемога Мадяра є історичною випадковістю (зумовленою серією грубих помилок самого Орбана), чи початком нового політичного тренду.
А цей тренд - якщо він насправді зʼявиться - життєво важливий як до майбутнього європейської демократії, так і для України
Йдеться про шанс на перезавантаження політичної «правиці» без трампізму-орбанізму. А з ним - і шанс на демократичне відновлення та злам глобального негативного тренду до несвободи.
Належить отримати відповідь, чи можливе нині в Європі і світі життєздатне поєднання консерватизму і лібералізму (без трампізму-орбанізму). Тобто, чи можливе «перевинайдення» правоцентризму після потужної хвилі правого популізму, яка ще котитиметься світом, ймовірно,тривалий час, але поступово втрачатиме свій імпульс.
Від відповіді на це питання залежить багато що, в тому числі й для України.
В минулому саме досвід України давав позитивну відповідь на питання про ліберально-консервативні коаліції (обидва Майдани, феномен «націонал-демократії», неформальні союзи ідеологічних різнодумців за реформи, за Європу, проти російської загрози). Але то були інші часи.
Мадяр проти Орбана це потенційно «нормальні» праві (підтримані лівими) проти правопопулістів, які дістали всіх. При чому це не «реванш старого мейнстріму» (це не спрацює), а саме пост-орбанівська і пост-трампістська хвиля , з усіма рисами динамічної політики 21-го століття, епохи соцмереж, політичного карнавалу і кризи традиційних ідеологій.
Поки що це не тенденція, а лише перший кейс. Тому що далеко не всюди правопопулісти всерйоз «дістали» широкі маси людей. Десь вони лише на підході. Комусь безумство орбанів здається єдиними ліками проти демонізованих «старих еліт» та міграції. Багатьом країнам ще доведеться пройти через своїх орбанів. Бо чужі травми зазвичай не вчать.
Але розвилка світу «після орбанів-трампів» вже намалювалася
На фото: криза жанру орбаністів виявилася і в дослівному мавпуванні власних політтехнологічних шаблонів минулих років: «Не дамо Соросу сміятись останнім» (2017-18 рік) . У 2026 році місце Сороса зайняв Зеленський і Україна. Не спрацювало
