Американські військові кораблі завдають ударів по Ірану ракетами Tomahawk, намагаючись знищити ракетні пускові установки та заводи, на які Тегеран покладається для удару у відповідь. Розрахунок простий: знищувати боєголовки на землі набагато дешевше, безпечніше та ефективніше, ніж у повітрі, пише Марк Чемпіон у колонці для Bloomberg.
За його словами, це той самий розрахунок, який кілька місяців тому спонукав президента України Володимира Зеленського домагатися від США ракет Tomahawk. Він також хотів застосовувати їх проти ракетних пускових установок і заводів – у його випадку російських, які щоночі атакують країну та виснажують запаси американських перехоплювачів Patriot, необхідних для їх перехоплення. Але темпи ударів США в районі Перської затоки з кожною годиною роблять такі поставки до Києва дедалі менш імовірними.
Ракети Tomahawk привабливі дальністю (до 2 500 кілометрів) і можливістю доставити потужну бойову частину масою близько 450 кілограмів, але завжди були складним запитом. Це пов'язано і з технічними обмеженнями, і з дефіцитом ракет. Україна не має військово-морського флоту, а США мають лише кілька наземних пускових установок, які Україні знадобилися б для запуску. Водночас США мають власні потреби у цих ракетах: вони відіграватимуть важливу роль у будь-якому конфлікті з Китаєм щодо Тайваню або Південно-Китайського моря.
Проте, зауважує Чемпіон, згасання сподівань України на Tomahawk є символом ширшої істини: росія вже є очевидним бенефіціаром рішення президента Дональда Трампа розпочати війну з Іраном. І ця вигода зростатиме, чим довше триватиме конфлікт.
Операція тривалістю чотири-п'ять тижнів, яку американський президент зараз вважає можливою, істотно вичерпає запаси ракет США – як наступальних, так і оборонних, а також призведе до зростання світових цін на нафту та природний газ, від яких залежить російська економіка і військовий бюджет. Будь-яке тривале закриття Ормузької протоки або знищення потужностей з експорту нафти і газу з Перської затоки також може оживити ринок санкціонованих російських енергоносіїв. Танкери, які ходять із повними вантажами непроданої нафти відтоді, як США змусили Індію скоротити закупівлі у москви, ймовірно, знайдуть покупців.
Водночас, зауважує Марк Чемпіон, для підтримки високоінтенсивної повітряної кампанії двох авіаносних ударних груп потрібні значні розвідувальні ресурси – від повітряної розвідки до аналізу супутникових даних у реальному часі. Це теж обмежені ресурси США, які критично важливі для оборони України і які, вірогідно, спрямують на інші напрямки, якщо удари по Ірану триватимуть.
З огляду на це, переконаний колумніст Bloomberg, війна Трампа з Іраном не могла бути більш сприятливою для Кремля і більш несприятливою для Києва.
На думку автора, це може не одразу бути очевидним. Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї та його Корпус вартових ісламської революції підтримували путіна від самого початку його вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. Вони постачали росії необхідні боєприпаси, а також десятки, якщо не сотні тисяч дронів і ліцензію на самостійне виробництво.
За словами Чемпіона, якщо Тегеран опиниться під впливом США, це буде довгостроковою стратегічною втратою для кремля – не кажучи вже про те, що це буде прикро. Іран прийшов на допомогу путіну, коли той потребував підтримки у війні проти України, але тепер, коли Тегерану потрібна взаємність у війні, яка для нього є не вибором, а питанням виживання, москва, здається, мало що може або хоче зробити.
Але ці проблеми, вважає колумніст, бліднуть перед головним: чи досягне путін успіху в Україні та чи зможе закрити свої короткострокові бюджетні потреби. Нездатність захистити союзників – від Хаменеї в Ірані до Башара Асада в Сирії та Ніколаса Мадуро у Венесуелі – є лише симптомом нездатності конкурувати з великими державами, яку путін намагається подолати своїм вторгненням в Україну.
Останнім часом військові дії росії в Україні зазнають серйозних труднощів. Її прогрес на полі бою сповільнюється, навіть попри зростання втрат серед особового складу. Звісно, путін досі має більше військ, які він може дозволити собі втратити, ніж Україна, яка є набагато меншою і виснаженою. Проте співвідношення російських втрат до здобутої території стає нестерпним.
Це стає ще очевиднішим після того, як втрата росією неофіційного доступу до мережі супутникового зв'язку Starlink Ілона Маска позбавила передові російські підрозділи, що її використовували, можливості підтримувати ті повільні просування, на які спиралися російські сухопутні війська. Україна змогла переломити ситуацію в окремих районах фронту. Водночас російська економіка та державний бюджет зараз перебувають під дедалі більшим тиском через чотири роки надмірних запозичень для фінансування війни; пересічні росіяни починають відчувати труднощі.
Як зазначає автор, путіну допоміг би стрибок світових цін на нафту. Так само – будь-яке зниження доступності американських ракет і перехоплювачів або, ще краще, усвідомлення у Білому домі, що після Ірану США потрібне перемир'я в Україні, незалежно від його умов. Будь-який тиск, який путін міг відчувати, аби піти на поступки заради тривалого мирного врегулювання, зник би.
Марк Чемпіон пише, що рано чи пізно Трамп і його радники з питань безпеки мають почати зважувати, чи можна ще щось виграти від тривалої війни з іранським супротивником, який уже втратив значну частину своєї сили, на тлі виснаження власних спроможностей, які можуть знадобитися США для стримування набагато небезпечніших потенційних викликів як з боку москви, так і з боку Пекіна. Він нагадує, що застосування ракети Tomahawk або Patriot займає лічені хвилини. Заміна ж однієї ракети займає до двох років.
