"Всі ці клоуни смішні лише на самому початку.
Страшно буває потім.
Наприкінці кіно."
Нічого нового, все давно переговорено.
Але далеко не всі,
хто так чи інакше приклався до обрання Зеленського,
мають сміливість говорити,
як вони обісралися,
тому перепощую черговий допис Казанжі на цю тему.
В вважаю, що чим більше буде тих, хто не просто усвідомить,
а ще й озвучить це,
тим більше буде шансів у нас на виживання.
Zoya Kazanzhy написала чудовий текст. Неймовірно співпадає з думками багатьох про події від 2019.
ххххххххххх
"Я бачила президента живцем.
І навіть його слухала.
В 2019 році.
Коли він був кандидатом. А ми веселими слухачами, яких цей неофіт потішив.
Багато хто із тих, хто був на зустрічі,
відкрито розважався.
Бо кандидат Зеленський взагалі не розумів, куди він потрапив і що відбувається.
Тому і діалоги були такі.
Питання:
-а якими будуть ваші перші кроки на посаді президента?
Відповідь:
-а вот вы бы что делали на моём месте? Расскажите мне, давайте вместе подумаем.
Я спитала лише одне,
але своє улюблене,
-про фемінізм.
Відповідь:
-я очень хорошо отношусь к женщинам, но люблю, конечно же, свою жену.
Зала продовжувала тішитися.
Один із нас (я знаю, хто) викрикнув:
- Володя, а ты знаешь значение слова «феминизм»?
Знаєте, ми з друзями вийшли з тієї зустрічі повністю приголомшені.
Ми знали соціологію.
Ми розуміли,
що він – наступний президент.
Один із нас, хто терпіти не міг Порошенка, вимовив: -триндець (він інше вимовив, але я не буду тут матюкатися).
І ми пішли випити.
Єдине, що тоді прийшло нам в голови.
Так от, я тоді побачила: мстиву,
недалеку,
обмежену,
погано освічену, сконцентровану виключно на собі, образливу,
з ураженим его людину. Повна порожнеча.
Так, він усміхався,
навіть пробував жартувати, навіть інколи вдало, але все інше було дуже страшним.
Я тоді безкінечно писала якісь пости і тексти, намагаючись достукатися.
Не можна таке вибирати!
Бо це – смертельно небезпечно.
"Нам предложили проект", - як скаже трохи пізніше в одному із своїх інтерв'ю Олена Зеленська.
Але ж ми всі,
як ви розумієте, «працювали на Пороха».
А у того, як відомо, «бізнес на крові», «ліпєцкая фабріка»,
«вбив брата»
і інші лабуда,
яка прекрасно заходила у вуха наших людей,
які все своє життя очікують дива і справедливого царя.
Частина тих голосуючих, на жаль, навічно похоронена в тому ж таки Маріуполі, наприклад.
Я уважно в той час слухала всі месиджі,
які генерувала команда кандидата.
Я бачила, як все відбувається з Голосом. Зараз наш Голос, на який так багато покладалось надій, часто голосує синхронно зі слугами та опзж.
Але тоді вони справились – розкололи демократів і на цьому ввійшли у владу.
Мене тоді дуже вразило розслідування Бігуса про оборудки в оборонпромі. Дуже.
Я перепостила той текст з запитанням – як так можна????
Я знаю, що те розслідування забило останній цвях в політичну труну Порошенка.
Я теж повірила.
Це вже потім з'явилась історія з запчастинами, які добували наші агенти і які тоді постраждали.
Вже потім, в 2020 році суд назвав розслідування неправдивим.
А тоді, в 2019-му, був Блогфест у Дніпрі.
І я запитала у Бігуса, чи розуміє він, що зробив? На мене налетіли колеги. Ну, як налетіли.
Не в тренді було говорити про лузера Порошенка.
Тому мені казали приблизно таке:
-ну ти ж розумієш, він сам викопав собі яму, він сам неправильно себе поводив,
він сам винен у тому, що програв.
Повірте, справа не в Порошенко.
Мене вбиває тупість тих, хто мені пише, що я на нього працюю.
Ні, не працюю.
Пишу про що хочу і коли хочу.
Але так, я категорично не підтримаю і ніколи не зможу підтримати нинішнього, демократично обраного, з аномально високим рівнем підтримки президента.
І ще раз повторю: країну в 2019 році хакнули. Президент отримав в свої руки необмежену владу. Скрізь.
Там, де не змогли зразу, дістали потім.
Це я про те, що витворяють зелені з місцевим самоврядуванням, прибираючи неслухняних мерів.
Як приклад.
Тоді, в 2019 році, всі ті, кого я безмежно поважаю, хто має високий соціальний капітал, інтелектуали в переважаючій більшості НЕ голосували за Зеленського. З різних причин.
Але всі розуміли одне – країну віддають тим, хто її угробить.
Власне, так і вийшло.
Так і виходить. Пам’ятаєте, як зразу після інавгурації повернулась вся шваль типу портнова? І потім, як почалась війна, вся та шваль з купою валіз з грішми спокійно покинула країну?
Коли я писала, що ми копіюємо рашу,
мені сміялись в коментарях:
-та ладно, у нас інші традиції, у нас ніхто не дозволить президенту стати диктатором.
Президент, якого більшість обирала, щоб поржать, підм’яв під себе всі гілки влади,
є підозра, що його офіс злив складні контрозвідувальні операції,
він сам шукав мир в очах путіна,
зустрічався в Омані з патрушевим,
роздав посади відвертим ворогам країни,
закрив незручні телеканали і він би і далі чудив, але тут почалась війна.
Я вже навіть не буду про «розвал економіки»
і про те, що «Нью-Йорк таймс гірше скабєєвої».
Про те, що «була б паніка» і «готуйтеся до шашликів». Ми це все знаємо.
З війни почали робити шоу.
О, вони це вміють!
Це – єдине, що вони добре вміють.
Світ нас дивився як дивляться блокбастер.
Лише ціна висока – наші життя і наша країна.
Для президента цей час – найзірковіший.
До нього раптом приїхала вся світова еліта.
Ну, він так сприймав, що саме до нього.
Випусники Гарвардів і Оксфордів,
найстаріші фамілії світу, політики з іменем - всі вони тисли руки і обіймалися з президентом України. Втомленим, неголеним, у одязі кольору хакі.
Він, президент, дарував світу тригерні і абсолютно медійні фрази на кшалт: мені не треба таксі, мені потрібні снаряди.
Молодець, без питань.
Світ нам почав допомагати.
А ми почали красти.
Ну, як ми.
Я не крала.
І ви не крали.
Хто?
Влада вирішила обвести навколо пальця простуватих і довірливих європейців, американців, британців, канадійців. Обіцяючи реформи і погрожуючи, що ми тут стоїмо, щоб війна в Європу не прийшла.
Ейфорія і захоплення тим, хто попросив снаряди замість евакуаційного таксі пройшли.
Ми маємо купу невирішених внутрішніх проблем.
Ми маємо парламент, рівень якого страшний.
Ми маємо обмеження в медіа, які не мають нічого спільного з обмеженнями під час військового часу.
Ми маємо зашкалюючий рівень корупції на всіх рівнях влади.
Всі ці клоуни смішні лише на самому початку. Страшно буває потім. Наприкінці кіно."
