Головна помилка тих, хто досі сприймає Трампа як “тимчасове відхилення”, у тому, що вони дивляться на персоналію, а не на архітектуру, яку він залишає після себе.
Трамп не руйнує союзи — він змінює їх форму.
Його принцип простий:
не великі клуби з нескінченними узгодженнями, а малі керовані об’єднання, де не потрібно домовлятися — там потрібно діяти.
Саме так з’являється новий союз, який уже сформовано де-факто — і це принципово важливо:
Усі його учасники — демократії.
У ньому немає автократій і диктатур.
Це не “ціннісний альянс”, а союз інтересів.
Сінгапур, Японія, Південна Корея, Австралія, Ізраїль — країни різні за культурою і регіонами, але однакові в ключовому:
вони живуть у світі правил, але розуміють, що Китай ці правила використовує як зброю.
Цей союз не про гучні декларації.
Він про критичні мінерали, технології, логістику, ШІ, промислову безпеку.
Про те, що реально визначає баланс сил у XXI столітті.
Це не антикитайська істерія.
Це відповідь на китайську модель, де:
— держава субсидує,
— ринки закриваються,
— залежність використовується як важіль.
Трамп тут не моралізує — він оперує.
Він будує союзи, в яких: — немає права вето,
— немає ілюзій,
— немає потреби переконувати тих, хто не хоче діяти.
І головне:
цей союз переживе Трампа.
Бо він зручний.
Бо він ефективний.
Бо він не залежить від ідеології — лише від спільної загрози.
Європа може долучитися.
Канада, Нідерланди, ОАЕ — уже поруч.
Але правила будуть не брюссельські, що ненависні Трампу.
Світ прямо зараз не збирається навколо “спільних цінностей”.
Світ збирають навколо ланцюгів постачання, технологій і контролю ризиків.
Трамп піде.
А система, яку він запустив, — залишиться.
Чи змінять її суть і чи повернуть в ці об'єднання традиційні західні принципи?
Майже впевнений, що так...
