Колись давно на мій випускний теж йшов дощ. Пішки до школи - і вже немає ні зачіски, ні настрою, але хтось сказав мені тоді: "Дощ - це на щастя". З тих пір повторюю це собі кожного такого разу.
Ми довели зовнішню чистоту до культу. Ми витягли себе з постсовкового бруду. А тепер перед нами важке завдання: довести до культу чистоту внутрішню. Щоб вичистити залишки нав'язаного росіянами - пропаганди, невігластва, байдужості та цинізму. Попереду дуже багато роботи над собою. І нехай дощ вкотре промиє наші думки та вірування від чужого, ворожого, відкривши очам нашу сміливість, стійкість та шалену впертість. Таких, як ми, росіянам не віддають. В свою чергу такі, як ми, навіки з Україною.
В березні 2022-го мене зустрічало Дніпро. На блокпосту мені в автівку всунули пакет з гарячими пиріжками. Вони, дніпровські волонтери, в ті дні дивилися на нас, як на тих, хто їде з пекла. Ніколи не забуду ті пиріжки й погляд, сповнений жаху й співчуття до нас, величезної колони, яка рухалася з надією вижити. Але вже через пару місяців я повернулася, відчуваючи величезний сором перед своїм містом. Це мій особистий тригер. Це мій особистий вибір. Це моє особисте джерело сили і шаленої дисципліни - мій Харків.
В цей день моя величезна подяка тим, хто нас захистив. І особливо тим, хто за нас загинув.
Нам потрібна своя Алея Слави - в самому центрі. Щоб ніколи, ніхто не посмів забути. Бо загиблих місцевих - море під нашими прапорами. Безкінечне, мовчазне.
Також мої вітання з Днем прапора.
Дякую причетним за захист. Поки жива, дякую.
