Пролог: війна, яка пожирає демократію
У 2022 році Україна була символом свободи. Суспільство воювало й гинуло, щоб довести всьому світу: ми — інший шлях, протилежний Росії. Але 2025-й оголив парадокс: під гаслами війни Банкова виростила власну систему залякування. Там, де мала бути демократія, народжується катівня.
Найяскравіший маркер цього — справа детектива НАБУ Руслана Магомедрасулова. Його арешт, сфальсифіковані обвинувачення, катування батька і позбавлення права на апеляцію стали символом того, що право в Україні замінюється свавіллям влади.
Хронологія розправи
Весна 2025: справа Міндіча
Руслан Магомедрасулов розслідував бізнес-діяльність Тимура Міндіча — співвласника «Кварталу 95» і близького до президента бізнес-партнера. Цим він перейшов червону лінію Банкової: торкнувся «своїх».
Липень 2025: обшуки й арешт
21 липня СБУ провела обшуки у 15 детективів НАБУ. Головна ціль — Магомедрасулов. Його арештували, звинувативши у «торгівлі насінням конопель із Дагестаном». Це обвинувачення виглядало настільки неправдоподібним, що стало зрозуміло: мова не про закон, а про розправу.
Разом із ним арештували його 65-річного батька. Доказів не було — потрібен був заручник.
Серпень 2025: тортури
У СІЗО батька двічі примушували проходити принизливі «огляди» з приладами. Це не безпека. Це приниження і катування, покликане психологічно зламати і його, і сина.
Серпень–вересень 2025: судова пастка
Магомедрасулов провів майже 50 днів без права на апеляцію. Київський апеляційний суд тричі переносив засідання (29 липня, серпень, 24 вересня). Формальний привід — «хвороба судді». Реальність — свідоме затягування.
21 вересня закінчується термін запобіжного заходу. ЦПК попереджав: до того часу СБУ внесе нову підозру, а Печерський суд у ручному режимі продовжить арешт. Це — зачароване коло катівні.
Вересень 2025: закон як зброя
У той же час парламент ухвалює закон №12414. НАБУ і САП відтепер підпорядковуються Генпрокурору. Це означає кінець їхньої незалежності.
Тортури як нова норма
Катування батька Руслана Магомедрасулова — це лише верхівка айсберга. Українські правозахисні організації й міжнародні інституції фіксують дедалі більше сигналів, що у СІЗО та підвалах СБУ вибудовується система знущань, яка дивовижно нагадує практики ФСБ.
Методи відомі:
Фізичне насильство: побиття ногами і руками, удушення поліетиленовими пакетами, електрошокери, які залишають сліди лише на кілька днів.
Психологічний тиск: погрози родичам, ізоляція, позбавлення сну, створення умов приниження (наприклад, примусове оголення перед іншими ув’язненими).
Сексуальне приниження: інвазивні «огляди» без будь-яких юридичних чи медичних підстав, як у випадку з батьком детектива.
Юридичні катування: систематична відмова в апеляції, навмисні переноси засідань, зміна підозр в останній момент. Це — нова форма «білого катування», коли людину знищують не лише фізично, а й морально, позбавляючи відчуття часу й права на справедливість.
Правозахисники наголошують: позбавлення права на апеляцію є не меншою формою тортур, ніж фізичне насильство. Це метод, що паралізує волю, створює відчуття безвиході й підкорює людину сваволі слідчого.
Таким чином, катування в Україні перестали бути «винятками». Вони стали методологією управління страхом, яка поступово узаконюється й толерується владою.
Дзеркало Путіна
Зеленський і його найближче оточення крок за кроком будують систему, яка стає дзеркалом путінської Росії. Різниця лише у масштабі й ступені відвертості.
• У Росії опонентів ліквідовують фізично. В Україні — поки що лише катують, принижують і тримають у СІЗО.
• У Росії суди — відверта декорація Кремля. В Україні суди досі прикриваються формальністю — але фактично діють за тією ж логікою: затягування, нові підозри, потрібні рішення.
• У Росії парламент давно перетворився на безмовний хор. В Україні Верховна Рада під брендом «монобільшості» виконує ту ж роль, аплодуючи законам, які знищують незалежні інституції.
Коли голова СБУ дозволяє собі говорити, що в «набушників можна розрядити дві обойми» — це не випадкова емоція. Це проголошення нової норми, де будь-який незалежний правоохоронець чи журналіст апріорі вважається ворогом.
Україна, яка десятиліттями мріяла відірватися від радянської спадщини, ризикує відродити її у найгіршому вигляді. Ми воюємо проти Кремля, але в тилу будуються його мініатюрні копії. Це і є найбільший парадокс і найбільша загроза.
Висновок: Україна на межі — республіка чи катівня
Справа Руслана Магомедрасулова — це не окрема історія. Це тест для всієї держави. Вона показує: або ми здатні захистити закон і гідність навіть у воєнний час, або остаточно капітулюємо перед логікою диктатури.
Кожен день його ув’язнення без апеляції, кожне перенесене засідання, кожне приниження його батька — це не просто злочини. Це цеглини у фундамент нової автократії. І ця автократія небезпечна подвійно: вона народжується під гаслами «захисту країни» і прикривається війною.
Якщо суспільство прийме це мовчки, завтра на місці Магомедрасулова може бути будь-хто: журналіст, суддя, активіст, волонтер. Якщо ми погодимося, що можна катувати батька детектива, щоб зламати сина — ми погодимося, що можна катувати країну, щоб зламати народ.
Україна стоїть на межі:
або ми повертаємося до принципів республіки, де закон вище за телефонне право, а гідність людини недоторканна;
або ми остаточно перетворюємося на катівню, де слово «республіка» стане такою ж порожньою декорацією, як у Росії слово «федерація».
Це не перспектива майбутнього. Це — сьогоднішнє рішення. Справа Магомедрасулова — наш останній тест. Якщо ми його провалимо, ми втратимо не лише одного детектива. Ми втратимо право називати себе вільною країною, а дедалі більше нагадуємо проект «малоросія»
